Учорашні емоційні слова — в першу чергу про стан, в якому Путін перебуває зараз. Політик, який контролює ситуацію, не опускається до яскраво-емоційних порівнянь на засіданні міноборони. Він мав би говорити мовою холодних констатацій і цифр (хоч часто в устах Путіна вони є брехливими, як ми неодноразово пересвідчувались). Але проблема фанатика в тому, що реальність не зобов’язана відповідати його внутрішньому сценарію. І коли вона не відповідає, він починає кричати. Путін завжди зривався на емоції саме в такі моменти. Можу нагадати. Мюнхен-2007, коли Росію остаточно перестали вважати "рівною". 2014-й, коли замість тріумфу отримали санкції. 2022-й, коли "Київ за три дні" раптом затягнувся на роки. Після Херсона — коли довелося пояснювати, що відступ це теж "план".Читайте також: Путін знову тягне часЯкщо виникають реальні проблеми, в лексиці стає більше тварин, ворогів і змов. Це не особливості характеру. Це індикатор перевантаження системи. Коли аргументи закінчуються, в хід ідуть "підсвинки". І якщо не працює стратегія, починає включатися неконтрольована ненависть. Вона — дешевша, але й ресурс у неї коротший.Кому адресована ця заява? Не Європі точно, вона тут лише декорація. Справжній адресат — це власна аудиторія, яку треба знову переконати, що проблема не в плані й не в реальності, а в тому, що навколо одні "нелюди", яких, як ми памʼятаємо, треба "мочити в сортирах". Іронія є ще й у тому, що фанатик завжди вважає крик ознакою сили. Насправді ж це просто момент, коли видно, що після "взятия" втретє (!!!) Купʼянська дає тріщину його уявний світ. І якщо вже з трибуни міноборони доводиться говорити "мовою свиноферми", значить, із мовою холодної впевненості таки є проблеми.Щось десь знову йде не за тим планом, яким він його собі бачив.ДжерелоПро автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політикиРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.