Христина Яцків: Сьогодні до нас завітав (інтерв'ю вийшло в ефірі телеканалу Еспресо 15 грудня, - Ред.) Володимир Гаврилов, генерал-майор запасу Збройних сил України. Пане Володимире, почати нашу сьогоднішню розмову хочу з цитати, прости господи, Володимира Путіна, російського диктатора з його наради буквально кілька тижнів тому, коли мова йшла про захоплення, як це бачили росіяни, Куп'янська.Цитую: "Події, які відбулися у Куп'янську, будуть на 100% повторюватися. І нас це повністю влаштовує". Це сказав Путін. А ми, фактично, от тут і зараз на землі отримуємо інформацію про те, що сили оборони України спромоглися влаштувати неприємності росіянам, це дуже м'яко кажучи, саме в цій локації.Президент звертається звідти, Палісу звідти бачимо, мова йде про Драпатого, який доклався до всіх цих процесів, як і всі ті угрупування, що були задіяні там. Водночас, американський президент Дональд Трамп дуже любить дорікати українцям, мовляв, у нас немає карт. На вашу думку, чи можемо ми ось такі оперативні перемоги, з перспективами на розростання в якийсь стратегічний успіх, подавати як карту в наших руках? Наскільки реальні перемоги на фронті зараз впливають на переговірний процес, з вашої точки зору?Володимир Гаврилов: Абсолютно. Наші перемоги на фронті напряму впливають на весь переговорний процес. І будь-які такі події треба обов'язково використовувати як аргумент в нашій дискусії з адміністрацією президента Трампа. Бо вони живуть під сильним впливом Путіна і його оточення, які вже навчилися маніпулювати цією групою людей, які не мають досвіду такого, скажімо, історичної роботи у міжнародних питаннях. Вони більш бізнесово орієнтовані, вони вірять тільки цифрам, якимось там ще речам, і тому будь-які наші успіхи на фронті, треба подавати абсолютно негайно для обговорення з американцями, щоб вони бачили, що відбувається. Але саме головне їм показувати, що ця війна не про кількість російського війська або російського населення, це не про територію Росії, яка більша, ніж Україна, чи не про якусь там промисловість Росії, яка більша за Україну. Це технологічна війна зовсім іншого характеру, де обидві сторони, фактично, мають паритет.І це означає, що у Росії нема ніяких шансів отримати цілі цієї операції військовим шляхом. Ось ці речі мають постійно доноситися до адміністрації Трампа, щоб у них оцю ілюзію Росії, як якогось великого монстра, якого не можна перемогти, потихеньку виводити в реалізм.А мирний процес, який триває в заданому форматі вже зо кілька тижнів, він видозмінювався, і зараз є обережні сподівання, адже українська сторона з європейськими партнерами змогла узгодити більш-менш притомний варіант. Наразі є обережні сподівання, що одним із пунктів буде наш прискорений вступ до Європейського Союзу, можливо, до 2027 року. Безумовно, сказати, що це буде якоюсь гарантією ненападу на нас Російської Федерації ми не можемо. А як ви бачите загалом ті гарантії, які нам би мали дати наші партнери, як європейські, так і Сполучені Штати? Є варіанти: аналог п'ятої статті НАТО, до прикладу. І хоча зараз за дужками, але все-таки розміщення чи не розміщення на нашій території іноземних військ, військ-партнерів. Що ще це може бути?Ну, я вже раніше говорив, найкращі гарантії безпеки для нас - це потужна Україна з потужною армією, з потужною економікою, інтегрована в європейську систему безпеки. Не обов'язково бути членом чогось, можна бути потужним партнером і мати якісь горизонтальні домовленості. Ніхто, крім нас, не буде захищати цю територію, витрачаючи кров наших людей. Ніхто.Можливо, допомога технічна, озброєння, санкційний тиск, як це ми маємо зараз. Якщо зберегти такий режим підходу до партнерства з Європою, що це означає? Що ми відповідаємо за захист цієї території, цього флангу європейського, але матеріальний ресурс величезний ми повинні гарантовано отримувати своєчасно, коли потрібно, від наших партнерів. Плюс інтегрувати їхні деякі системи, особливо ситуаційної обізнаності, раннього попередження, для наших цілей з тим, щоб ми могли адекватно реагувати на кризу у випадку чогось. Україна продемонструвала вже за чотири роки війни, що вона є досить потужною військовою державою. Тут не треба нікому нічого доказувати. І нам, фактично, не треба ніяких спеціальних гарантій, які не є реалістичними.На папері можна написати, що завгодно, і ми це побачили з історії нашого Будапештського меморандуму та інших. Тому прописувати десь в документах, що хтось обов'язково прийде нам на допомогу колись у вигляді військової сили, це, в принципі, безперспективний варіант, тому що будуть змінюватися лідери тих країн, будуть змінюватися обставини і не відомо, як цей письмовий документ буде реалізований у випадку реальної кризи. Нам треба повне розуміння, як на практиці все це буде реалізовуватися. А це означає, що ми повинні бути впевнені в тих, хто готовий до нас прийти в будь-який момент і розуміти, який ресурс повинні вони принести. І це не обов'язково має бути Європейський Союз чи НАТО, це може бути група країн, коаліція бажаючих, як зараз можна говорити. Тобто ті, яких ми знаємо, віримо, бачимо, що там є політична воля і буде, і в яких є ресурси індустріальні та військові, які нам допоможуть у випадку чогось. От про ті варіанти треба думати, але в першу чергу наш гарант - це Збройні сили України і суспільство громадянське, готове до реагування на кризи такого типу, як ми зараз бачимо.До вашої останньої тези я планую обов'язково повернутися, оскільки є певні чутливі моменти, які стосуються стану громадянського суспільства на сучасному етапі війни, стану нашого війська на сучасному етапі війни. Є проблеми, які дуже потребують рішення вже найближчим часом.Проте, трошки про наших американських партнерів. Технологічність, всі важливі такі геймченджери на цьому, майже чотирирічному шляху, пропонувала Україна. Це і введення більш активно дронової складової, зараз активно просувається історія з НРК, тобто наземні дрони. І ми бачимо, що Російська Федерація реагує на це, впроваджує, масштабує і ресурсно долучається дуже активно. Іноді їм вдається вийти зі стану такого собі паритету й накопичити жару, якщо ви розумієте, про що я. Тож, коли ми говоримо про допомогу для нас від партнерів суто зброєю, то більш за все мова йде саме про розвідданні і деякі типи озброєння, як, наприклад, далекобійна зброя від Сполучених Штатів.Чи бачите ви зараз ймовірність і, можливо, за яких умов Сполучені Штати можуть сказати: "Стоп, ми більше в цьому, принаймні, на якийсь час участь не беремо». Наскільки це буде критично для українського війська?Ну, по-перше, ми зараз менш залежні від Сполучених Штатів у багатьох типах традиційного озброєння. Це артилерія, це бронетехніка чи якась там стрілецька зброя, навіть у боєприпасах. Ми залежні тільки по високотехнологічних геймчейнжерах або дійсно важливих системах, таких як системи Patriot, як ракетні комплекси типу HIMARS, ракети ATACMS і розвідданні. Це ті елементи, які для нас просто нема чим замінити з інших країн. Поки що.Коли буде можливість замінити Patriot на щось європейське, що у нас вже є, але потребує ще тестування, або якісь інші ракети, тоді ми і від цих варіантів будемо відходити. А саме головне, зараз ми не залежимо від рішення Сполучених Штатів видавати нам це озброєння безкоштовно, тому що всі вже перейшли в режим сплати за це озброєння. Ми його купуємо за європейські гроші, тому ситуація для Америки абсолютно комфортна. Ніхто там не буде йти на те, щоб оголошувати припинення продажу зброї Україні. На це вони не підуть, тому що це пов'язано з, так скажемо, комунікацією всередині самих Сполучених Штатах, з їхнім політикумом. А там є двопартійна підтримка України.І плюс є певний лобізм виробників зброї, що нормально для них.Це абсолютно для них зручний варіант, комфортний - продаж нам зброї за гроші. Тому такого варіанту я просто навіть не можу собі уявити і адміністрація Трампа ніколи не буде думати, як це все практично реалізувати. Вони навіть зараз, в риториці своїй, не згадують такі варіанти взагалі. Раніше вони ще на початку каденції Трампа говорили про те, що там, можливо, будуть якісь затримки, припинення певних речей. Зараз вони взагалі на цю тему не говорять. Трамп ще, наскільки пам'ятаю, навіть при всіх його неадекватних заявах, нещодавно ще раз підтвердив, що вони будуть надавати допомогу Україні в будь-якому розвитку ситуації.Так, хотілось би, щоби американський президент не прокинувся на наступний день вже з іншими думками. тому що і таке ми теж спостерігали.Війна на виснаження - це означає, що Російська Федерація має на увазі саме це. І відкриті дані, які у нас є, дозволяють, знову ж таки, зробити висновок, що Росія готується до продовження війни у 2026 році: скликає резервістів, закладає шалений відсоток свого бюджету на війну з Україною, хоча має всередині країни дуже різкі і болючі бюджетні економічні питання, податкові питання і так далі.На вашу думку, що має або може стати оцією точкою, за яку вони не зможуть перейти? Можливо, це буде ситуація всередині їхньої країни, або ситуація за межами їхньої країни, десь в Чорному чи Каспійському морі. Знаєте, аварійні історії стаються з суднами різними.Путін. Коли ми говоримо про цей конфлікт, всередині, в центрі цього конфлікту, стоїть персона. На відміну від нашого суспільства такого бджолиного, горизонтального, у нас можуть називати президента, але він не є основним. У нас вся країна захищається. У Росії рішення про продовження цієї війни приймаються Путіним. І вони стали заручниками цього божевільного чоловіка, тому що він просто не уявляє собі іншого варіанту в цьому конфлікті, окрім як якась перемога.І чим далі воно продовжується, тим менше шансів реалізувати цю ідею в Росії, тому що, по-перше, ще раз я підкреслюю, ми перейшли в технологічну війну, де вони не зможуть на полі бою зробити стратегічних якихось пересувань.І друге, вони зайшли нарешті в режим занепаду економіки, який дуже швидко буде зараз демонструватися всім в Росії, тому населенню, яке не воює, яке думало, що воно пересидить там тихенько, і якось воно само розрулиться. Зараз воно торкнеться всіх. Спочатку це бізнес дрібний, далі це відчує на собі все населення.І тоді почнеться так званий когнітивний дисонанс між пропагандою, яка йде постійно у них з усіх верхів, що треба продовжувати війну, що там є перемоги, що там Куп’янськ вже захоплений, там вже все розвалюється, ще пару зусиль. А реалізм зовсім інший. І тому зараз основний виклик там в Росії почнеться всередині, навіть не на фронтах. На фронтах вони просто нічого не будуть мати, ніяких таких серйозних успіхів. Будуть величезні втрати кожен день продовжуватися, навіть незалежно від їхніх спроб наступати. Ці дрони зараз заходять масово на поле бою з обох сторін, але ми маємо перевагу, тому що ми не ведемо наступальних дій піхотою, як вони ведуть. Вони це змушені робити задля виконання політичної волі Путіна, продовжувати наступ. Як він позавчора ще раз сказав: "Я наказую продовжувати". Він наказує, а вони не спроможні це зробити.І ота брехня, яку ми чули від російських військових в прямому ефірі, доповідь про Куп'янськ, це говорить про дуже багато. Вони намагаються його тримати в комфортному інформаційному середовищі, доповідати йому про якісь успіхи. В реалізмі вони просто дійшли до межі технологічної, де не спроможні наступати в сучасних умовах. Тому ми зараз бачимо оці дві два тренди. Перший - величезні втрати на фронті, неспроможність щось робити через технологічні загрози з боку України.Друге - економіка. Економіка, яка буде йти вниз. Дуже різко. Зараз вони дійшли до нуля, але далі всі розрахунки економічні завжди показують, як тільки починається нуль, все, що нижче, воно іде по експоненті. І це буде накладатися також, я сподіваюся, з продовженням наших ударів по їхнім енергетичним об'єктам, по критичній інфраструктурі пов'язаній з військом.От і все, що треба робити, щоб підрізати цього фіктивного слона потихеньку, який завалиться від того, що буде втрачати всю кров свою дуже швидко.Фіктивний слон на чолі з Путіним, тим не менш, треба віддати належне, загнав цивілізований світ в ситуацію, де про мир в перспективі чогось змушені домовлятися Україна і європейські партнери з американцями. Тобто вони вкидають, скажімо так, ці дріжджі в унітаз, я перепрошую, а самі дивляться, а що ж буде.І ми між собою починаємо тут такий трошки броунівський, але рух. А що можна витиснути? Європейці в один момент в шоці, потім ніби збираються. Ми теж направляємо всі наші зусилля для того, щоби якось порозумітися з американською адміністрацією. Американці кажуть: "Нам набридло вести пусті розмови. Давайте хоч на щось погоджуйтеся". І, ну, в цьому резоність задуму є, тобто зробити все, щоб Україна розбиралася зі своїми стратегічними партнерами і вийти взагалі за межі процесу, не входячи у нього.Зараз у Росії, у керівництва Росії дуже мало варіантів, як із цієї ситуації виходити. У них, у Путіна, одне бажання - швидше отримати перемогу на землі. Оце основне бажання Путіна. Він кидає туди всі ресурси, наявність, все, що є, він закриває очі на економічні речі. Він сподівається що перемога на землі наступить швидше, ніж економічна криза всередині країни, що він проскочить оцю точку неповернення. Але для цього дуже швидко треба досягти чогось на землі. І для нього будь-яке замороження конфлікту - це смерть. Тому що це означає занепад економіки, який неминуче йде. Ясно, що він зацікавлений якось відтягнути всі ці речі, пов'язані з якимось регулюванням. І всі ці намагання адміністрації Трампа запропонувати 28 чи ще там скількись пунктів, вони всі перетворюються просто в таку їзду вперед-назад із Москви і назад у Вашингтон, по колу. Тим самим Путін і його група намагаються відтягнути час, щоб відтягнути варіанти будь-якого формального врегулювання тимчасового, щоби встигнути за цей період отримати перемогу на землі.І в цьому трагедія величезна для російського народу, що вони є заручниками оцієї людини маніакального типу, яка імітує готовність до врегулювання, але вона імітує з точки зору досягнення пошвидше своїх амбіцій на землі. Тому зараз, щоби ми там не написали разом з європейцями, з адміністрацією Трампа, чи 20 пунктів, чи там економічна зона вільна, нічого з цього реалізовано практично не буде, тому що вони змушені будуть керівництву Росії постійно підтверджувати свою тезу, яку вбили в голови свого народу. А теза проста: цілі спеціальної воєнної операції будуть досягнуті будь-яким чином. А яким чином? Це тільки продовження війни. Вони є заручником в цьому, але вони дійшли до точки виснаження своїх ресурсів в цій війні і буде дуже цікавий розвиток подій далі. Він складний, цікавий, драматичний, але це вже проблема виживання Росії в цьому конфлікті.Може зорієнтуєте приблизно по часу?Ні, я вже сказав, ніколи не треба прогнозувати. Тут допоможуть тільки постійні дії, успіхи наші з точки зору враження ворога на землі. Не в просуванні нашому, не в наступах, де ми втратимо дуже багато людей, а саме в нанесенні ворогу кожен день величезних втрат, щоб вони це відчували і знали, що це не зупинити. Цю реальність не зупинити пропагандою, тому що повідомлення про смерть людей, вони йдуть в села і містечка Росії кожен день. І ти ніякою пропагандою про успіхи економіки не закриєш санкції. Санкції, які роблять Європа і Америка, воно все впливає і воно дасть результат. Хочу подивитися просто на статистику їхнього економічного стану по результатах 25-го року. Як тільки ми там побачимо оці обіцяні експертами 7 трильйонів рублів дефіциту, це вже все. Скільки воно далі займе по часу, завалення далі, ну, важко сказати. Вони дуже креативні у виживанні всередині країни, бо вони цим займаються вже майже 10 років, але завжди є ліміт того, що можна зробити.Російська Федерація робить все для того, щоб уникнути якогось внутрішнього збурення, коли мова йде про так звані похоронки. І тут багато хто навіть із наших військових зауважує, вони, в принципі, налагодили рекрутинг правдами і неправдами, затягуючи в своє військо іноземців. Власне, оцей свій ресурс зеків теж використовують активно, що було під час вагнерівської кампанії, всі ми дуже добре пам'ятаємо.Ну, а крім цього, складається дуже часто їхнє військо з людей, які йдуть за грошима на війну і сподіваються перекрити свої побутові проблеми. Плюс ці самі похоронки дуже рідко приходять, насправді, статистично про це можемо говорити, в Москву і Санкт-Петербург. Частіше, безумовно, приходять в їхні села.Чи вдалося їм диверсифікувати вплив драматизму, війни, всієї трагічності, втрати життів таким чином? Тобто, чи варто сподіватися на те, що це все ще може мати якийсь психологічний ефект на російське суспільство, яке, ну, ми ж бачимо, ці мами, які радуються Ладам, дружинам, які відправляють чоловіка і кажуть: "Ну, нарешті, хоч заробиш".Ми не бачимо всієї картини в силу закритості російського суспільства. Вони закриті пропагандою і машиною внутрішньої репресії, ми бачимо тільки деякі ознаки в соцмережах, там, де щось показали. У будь-якому випадку, зараз той ресурс, який надходить на фронт, складається з тих, хто прийшли по контракту за гроші. І таких багато досить, але темпи втрат більші, ніж ті, що приходять. Кожен день втрати складають не менше тисячі вбитих і поранених. Максимум, що вони в місяць набирають, це біля 30 тисяч. Тобто всі, що за місяць набираються, всі могилами і складаються потім в Україні. Це феномен, який не може можеш ти втримати дуже довго. Зараз вони тихенько між собою там обговорюють ці питання, що цвинтарі місцеві забиті цими всіма жертвами. Хоча з іншого боку, коли ти їдеш по трасі Москва-Петербург і там висять бігборди героїв Росії кожні півкілометра, то розумієш, що пропаганда працює у серії, що це не задарма загинули люди, вони загинули за велику ідею, за Росію і так далі, і так далі. Але все одно, життя призводить до того, що рано чи пізно люди просто не будуть розуміти, навіщо вмирати. Але це не основний фактор, який буде впливати на внутрішні напруги всередині Росії. Основний фактор буде триматися навколо рівня життя, навколо можливості виживання саме в тій обмеженій економіці, яка є.Отой невеличкий тон внутрішній, який там іде, у них нема громадянського суспільства, як у нас. У них є населення, яке діє відповідно директив царя. Але вони всі на кухнях сидять, говорять, а що завтра, чому? А чого це такі податки ввели? І зараз малі бізнеси почнуть валитися. Тобто, це база оподаткування, яка міняється. Багато дрібних речей, які створюють ці так звані «чорні лебеді», про які я і раніше говорив.Це події, які ніхто ніколи не передбачав, а вони сталися. Як колись сталося з Радянським Союзом в 91-му році, коли теж потихеньку все занепадало економічно, але жити можна було. І потім в один день виявилося, хтось захотів наверху там провести цей заколот, ГКЧП, 91-го року. Ні з того, ні з сього. Він виник через низку дрібних тріщин, які всередині самої еліти тоді створилися в суспільстві. І впала величезна колосальна система, що не могло передбачити жодне розвідувальне співтовариство світу. Жоден аналітик, ні в ЦРУ, ні в БНД, ніде у світі, ніколи ніхто не писав в своїх звітах, що Радянський Союз може бути в колапсі за два-три тижні.Тож виявляється, що тези американської сторони про їхнє бажання співпрацювати і торгувати з Російською Федерацією мають бути добре сприйняті російським президентом. Це би врятувало в якійсь мірі їхній економічний стан, навіть для внутрішнього споживача. Але чомусь нам пропонують це робити виключно за наш рахунок. Я не питаю вас про справедливість цих вимог, які періодично лунають від американської адміністрації. Ці вимоги дуже часто на ходу міняються, через кілька днів, але менше з тим, я так розумію, що ви займаєте позицію більше оптимістичну щодо нашої співпраці. Ми залишаємося стратегічними партнерами зі Сполученими Штатами, ми можемо по-різному дивитися на різні американські адміністрації, але стратегічне партнерство залишається у нас і досі із США. Тим не менш, зараз ми бачимо, що фінансує нас Європа. Так, ми маємо позитивні новини про те, що російські активи заморожені, скоріш за все, назавжди. І це привідкриває нам завісу до репараційного кредиту, якого ми дуже потребуємо. А що буде, коли мова піде про вичерпання ресурсів фінансових на війну, як в Європі, так і в Сполучених Штатах?Ну, Сполучені Штати зараз не витрачають вже на цю війну. Вони були номер один по наданню нам безкоштовно допомоги майже три роки. Це набагато більше, ніж Європа. Якщо подивитися на цю статистику, Америка була активнішою, і 25-го року тенденція пішла, що Європа більше вкладається в це. Ніколи в Європі не закінчаться гроші для підтримки України в цій війні.При наявності політичної волі в ключових індустріальних країнах Європи, не у всіх, а тільки в ключових індустріальних, це Німеччина, Великобританія, Франція і країни півночі, Норвегія, там, Швеція, Данія і Нідерланди. Ніколи там ці гроші не закінчаться, бо вони маленькі на фоні їхніх величезних бюджетів. Це не ті кошти, про які вони можуть вести важкі дискусії. Підтримка України для них набагато дешевша, ніж інвестувати в якісь складні та швидкі реформи в своїх збройних силах і нарощувати свої склади. Їм простіше допомогти нам і зняти тим самим проблему Росії на найближчі два-три три десятиріччя, а потім займатися вже внутрішніми питаннями безпеки. Тому гроші там не закінчаться. Політична воля - це питання, яке залежить від кон'юнктур внутрішніх і так далі. Поки що вони на нашій стороні, нам треба працювати над тим, щоб ця політична воля там зберігалася. Але знову ж, ми можемо робити це тільки успіхами на землі по знищенню ворога, показувати, що ми б'ємося і ті ресурси, які нам видають вони зі своїх бюджетів, йдуть на ефективність. Оце і все. Америка для нас важлива, як великий стратегічний партнер, який має вплив економічними санкціями на Росію, якщо захоче політична воля розширити ці санкції.Або принаймні не зняти, будьмо відверті.Ні, ні, ні, вони не будуть знімати нічого, вони просто, можливо, будуть більш такими повільними в впровадженні додаткових. Я маю на увазі Трампа. Але Трамп якщо буде затягувати з цими питаннями довше, матиме постійний тиск всередині своєї республіканської партії. В 26 році вони виходять на проміжні вибори, і все, що відбулося в Америці минулого місяця, коли республіканська партія втратила дуже багато місць на виборах мерів, в тому числі в Маямі, де ніколи не було демократів і перемогла мер-демократ. Для них це сигнал, що якщо вони будуть тупо йти мовчки за своїм президентом, то вони втратять все восени 26-го року. Цього вони не хочуть. А питання України там принципове, тому що підтримка України в американському суспільстві дуже висока. Там всі підтримують ідею Трампа, що не треба безкоштовно давати, але в питаннях саме підтримки України, введення додаткових санкцій проти Росії, от там суспільство досить такий позитивний, нормальний настрій має. І вони змушені будуть це враховувати. І всередині цих внутрішніх виборів проміжних Конгрес буде згадувати Україну обов'язково. І тут у Трампа варіантів нема, як показувати, що ні-ні, я в мейнстрімі, йду разом з усіма. Ви що, я ж хочу миру.Тобто, допомога буде йти, санкції, якісь варіанти там можуть бути, але нам треба просто в цій ситуації, по-перше, демонструвати на полі бою, що ми робимо, бути в постійній комунікації з цією адміністрацією, не дуже ображатися на деякі заяви окремих членів, якщо щось вони там не так сказали. Він незручний партнер на сьогоднішній день, в силу своїх оцих от персоналій, але він потужний партнер, з яким треба просто працювати. Ну, такий він є. Він такий дивний, на сьогоднішньому етапі історії Америки і України. Але ж він не на всі роки. Рано чи пізно там відбудуться якісь внутрішній свої корекції, буде інший президент і невідомо, що там далі буде. Тому дай Боже, щоб ми просто хоча б з таким варіантом, як зараз, спокійно йшли далі.Ви помітили, що, в принципі, ця теза про Америку абсолютно співпадає з тезою про Російську Федерацію? Ми теж постійно сподіваємося, що Путін не вічний. Ну це факт, просто біологія людини. І разом з тим, ми віримо, що у них почнуться якісь процеси деградації, а нам головне протриматися.Не протриматися. Нам треба битися кожен день, їх знищувати. Якщо ми будемо сидіти і очікувати, що воно само відбудеться, воно не відбудеться.Але ми і не сидимо.І правильно робимо. Ми не сидимо. Те, що ми знищуємо кожен день, ця статистика, вона надихає, по великому рахунку, тому що тисяча - це жах. Я, як військовий, я просто уявляю, що таке тисяча – це, фактично, два батальйони піхоти. Це величезні втрати. І щоби там не говорили, ніколи в історії жодна країна таких втрат в довгостроковій перспективі не витримає. Тому колись ми, через певний час, будемо дивитися назад і думати: нічого собі, як воно так все було жорстко, але закінчиться воно так, як треба. Тому що є певна історична справедливість.І повертаючись до тези, нею ж закінчимо нашу розмову, про українське суспільство, українське військо, необхідність бути резистентними, необхідність бути гнучкими там, де це потрібно. От дивлюся я на роботу українських парламентарів, дуже багато питань зараз викликають пріоритети в формуванні бюджету на 2026 рік. Військові сигналізують про те, що пора би переглядати, пора би думати, а де б взяти гроші на забезпечення українських військових, відповідно до тих завдань, які вони виконують. Коли я дивлюся на такі речі, як процеси безпосередньо в українському війську, ми кажемо про самовільне залишення частин, принаймні публічні дані і так далі, це ж теж сигнал про те, що є певні проблеми, над якими можна працювати і треба працювати. На вашу думку, чи не зайшли ми в пул таких складних вже, знаєте, трендів, процесів, явищ в українській армії, в українському суспільстві, де втома вже просто на всіх - і на цивільних, і на військових, звичайно, безпосередньо? Чи можемо ми ще вигулькнути і за яких умов з цього стану? Бо ми цього зараз от потребуємо.Ну, по-перше, вже четвертий рік війна. Ясно, що для населення - це величезний стрес. Особливо в цих ситуаціях, коли йде відключення, то окрема тема. Але це стрес по всіх. От зараз про питання військових і те, як вони себе почувають. Військові за цю війну проходять і перебувають в стані глибокої трансформації. Це пов'язано з тим, що ми, потихеньку, відходимо від старих способів ведення війни, коли величезний стрес накладався саме на піхоту, на саму величезну частину Збройних сил. Основні втрати завжди були в піхоті: там втома, там питання ротації, там питання мобілізації, воно все більше там. Оці технологічні речі, які ми просто від безнадії та нещастя вводили і шукали в 22-23 роках і почали реалізовувати вже в 24-25, основна їхня мета і всі військові, слава Богу, це розуміють - максимально замінити людей на полі бою. Прибрати піхоту в тому варіанті масовому, як колись ми її застосовували. З поля бою перейти на якийсь більш гнучкий варіант зі зменшенням ризиків для особового складу. Це створення більш підготовленого особового складу для проведення спеціальних операцій разом з роботизованими платформами. Саме над цим зараз військові працюють, і тому у нас командування безпілотних систем створено в 25-му році, яке показує зараз величезний ефект.Основна задача - зменшити залучення людей до ризикових операцій на лінії зіткнення в сірій зоні так званій. Тому що створився цей феномен сірої зони, де ти не можеш довго вижити. старими способами. Тому зараз основна задача, якщо буде дуже позитивно розвиватися, вона поки розвивається більш-менш нормально, я вважаю. Хотілось би швидше, але все ж таки воно йде за рахунок ентузіазму і мотивації командирів і людей. Так от, вона має поступово знімати оці основні стреси з залученням людей, з мобілізацією в тому варіанті, як нам треба було раніше. У 24-му році ми ще не мали такого технологічного підходу і був класичний варіант мобілізації через ТЦК, бусифікація, тому що отримували норми і треба було якось їх виконувати. Не всі адекватні люди були в ТЦК, які виконували це.Ну, держава просто кинула на ТЦК свій обов'язок мобілізаційних заходівТут все одно, в зв'язку з тим, що це нова війна, вона потребує дуже специфічну комунікацію з людьми, з населенням, з резервом людей, які мають бути залучені до війни. І тут треба бути теж креативними. У нас цей креатив зараз тільки, в 25-му році почав з'являтися, через оці, ви бачите, бігборди на будинках, прямі комунікації. Ну, десь іде, десь не йде, це експерименти. Вони шукають варіанти, як достукатися до людей, до хлопців, які бояться йти, які не хочуть.Пане Володимире, чи мають військові шукати, як їм достукатися до цивільних, щоб ті стали в лави армії? Мені ж здається, що це держава цим має займатися.Цим мають займатися всі, і військові, і держава. Цим має займатися наш народ. Народ включає себе в громадянське суспільство, активну частину населення. Не все населення є громадянським суспільством, багато людей живуть своїм життям і сподіваються, що якось воно саме розв'яжеться. Активна частина населення залучена і до військових справ, і до волонтерських справ, будь-яких справ. І вони всі, разом з урядом, повинні працювати на цю тему. Ясно, що держава має бути лідером в цьому, тому що тут ресурс, тут облік, тут процедури, законодавча база і так далі. Але в тому числі дуже тісно співпрацювати з громадянським суспільством, неурядовими організаціями саме по цьому питанню, як правильно, щоб не робити помилок. Тому що держава, вона, все ж таки, не є емоційною. Вона так, трохи туповато виробляє те, що по закону треба. Тут треба додавати емоції, тепло душі для розмови з людьми. І тоді воно разом дасть якийсь результат.