Попри колосальні дипломатичні зусилля, регулярні зустрічі в різних форматах, росіяни все-таки відкидають ідею різдвяного перемир’я. І це є свідченням того, що росіяни будуть готові лише піднімати рівень ескалації,  вони демонструють свою неготовність погоджуватися на мирні пропозиції. Але основне – щоб зберігався тиск на державу-агресорку.Дуже багато різних треків дипломатичного плану - розмови в Сполучених Штатах, розмови в Росії, куди літали американці, потім берлінська зустріч. Але росіяни не хочуть навіть мінімального - зупинити вогонь на різдвяні свята.Як ви оцінюєте поточний переговірний момент? Зусиль було покладено надзвичайно багато, але на виході ми бачимо, що Путін просто впирається. Він завжди впирався в подібних речах.Це насправді так. Путін живе у своїй реальності, і це треба брати до уваги, коли йдеться про такий складний процес.Мені особисто не до кінця зрозуміла позиція американської адміністрації. Поясню: найперший документ, про який ми говоримо, 28 пунктів, найімовірніше, ґрунтувався на пропозиціях, які передала спецпосланцю Віткоффу російська сторона. Імовірно, саме Кирил Дмитрієв передав це Віткоффу – між ними відбувалися телефонні розмови, листування, і таким чином виник цей документ із 28 пунктів. Після того як цей документ було передано Україні, він скоротився, найвірогідніше, до 19 пунктів (згідно з іншими джерелами – до 20). А після цього було внесено якісь зміни, і помічник Путіна з міжнародних справ Ушаков заявив, що Віткофф із Кушнером передали Путіну на зустрічі в Кремлі чотири документи.Ми на цей момент не розуміємо точно, про які документи говоримо. Ясно, що в Берліні 14-15 грудня відбулися інтенсивні переговори й після них з’явилася нова чернетка якогось документу, який явно заперечує Москва – через одну просту причину: Москва висуває виключно максималістські свої вимоги. І адміністрація Білого дому намагається якимсь чином це задовольнити.За всіма індикаціями Європа явно стоїть на боці України. Трамп звинувачує Україну в тому, що Зеленський навіть не читав пропозицію, хоча зрозуміло, що це не відповідає дійсності. Зрозуміло, що Зеленський був на зв’язку з Умєровим та іншими членами української делегації, і не маю сумніву, що по 20 разів на день розмовляли телефоном, спілкувалися. Зрозуміло, що Зеленський знає кожну кому й літеру в цьому документі. Тому незрозуміло, чому Трамп висуває такі звинувачення Україні.Тепер питання таке: усе залежить від позиції Трампа. Зрозуміло, Європа за Україну, Україна не може прийняти цей документ і максималістські вимоги Росії. Тепер усе залежить від Трампа – наскільки він зможе натиснути на російську сторону і які важелі є в Трампа для того, щоби тиск був такий, щоб Путін розумів, що не має виходу – він мусить погодитися на компроміс.Тепер ми перебуваємо на цьому перехресті, і знову все залежить від Трампа. А ось зрозуміти, які кроки зробить Трамп, дуже складно, тому що це абсолютно непередбачувана людина і незрозуміло в цей момент, які інтереси й мотиви керують Трампом.Є два варіанти. Або посилення України до такого рівня, щоб Україна могла нанести непоправну шкоду Російській Федерації, і виглядає так, що зараз Дональд Трамп на це не йде, тобто ракети "Томагавк" залишаються в американських складах. Водночас Дональд Трамп може запропонувати якусь альтернативу Путіну, якщо Путін буде готовий мінятись і торгувати, умовно кажучи. Пропозиція Трампа може бути не лише тиск, але й спроба перекупити Путіна, запропонувавши йому щось альтернативне.Що підказує ваш досвід дипломатичної роботи в Москві - як працювати з російськими злочинними військовими елітами?Це дуже складне питання - яким чином вести цей переговорний процес. Трамп має, по-перше, економічні важелі. Треба розуміти: сьогодні російська економіка в складному становищі. Учора в думі виступав прем’єр-міністр Росії Мішустін і заявив, що більше немає коштів на війну, тому потрібно збільшувати податки, віднайти якісь кошти, щоб продовжувати фінансувати цю війну.Ми маємо дуже позитивну індикацію, що в багатьох російських регіонах, коли залучали контрактників на службу на війну в Україну, пропонували великі суми грошей, про які жителі периферійних районів не могли навіть мріяти – йдеться про мільйони рублів. Це дуже великі гроші, десь мільйон - півтора мільйона давали, десь 800 000, десь 1 200 000, десь навіть 2 000 000 рублів давали. Це дуже великі суми для цих регіонів, там зарплати дуже низькі – 10 000, 15 000. Тобто це величезна сума.Позавчора хтось у фейсбуку виклав цікавий пост глави Чувашії. Бурятія, Чувашія, Марій Ел - периферійні райони, там набирають велику кількість солдатів. І він раптом заявив: у нас більше немає грошей платити; чому ви не любите Батьківщину, чому не хочете воювати - це виходить, ви підписували контракти тільки тому, що вам платили гроші? Я йому відповідаю: так, саме тому, що платили гроші, тому і воювали. Зараз гроші не платитимуть, не буде звідки набирати солдатів. Це перше.Друге: всі показники російської економіки знижуються. Якщо ціна на нафту знизиться на 10 доларів, на 15 доларів, російська економіка розвалиться впродовж двох-трьох місяців – у них уже не залишилося грошей. Це все в руках Трампа – натиснути щодо збільшення нафти на Саудівську Аравію, на Емірати; у самій Америці видобувати більше нафти й продавати; тим країнам, які купують російську нафту, Китаю чи Індії, наприклад, заборонити купувати й накласти на них такі санкції, які в підсумку приведуть до того, що Росія не зможе продавати нафту, їй доведеться самій пити цю нафту. Оце й усе, на цьому все закінчиться.Трамп поки не вживає цих заходів. Чому – незрозуміло. Нема в нас чіткого розуміння й пояснення, чому раптом Трамп вважає, що якщо він цього не застосує, Росія хоче миру й погодиться. Ба більше, Трамп весь час повторює: я певен, що Путін бажає досягти миру. І це велика помилка, бо Путін не хоче досягти жодного миру.Путін хоче продовжувати воювати. І через одну просту причину: коли Путін піде на компроміс, чи не піде на компроміс, а його змусить Трамп піти на компроміс або зробить усе для того, щоб російська економіка обвалилася, - у той момент Путін втратить владу. Тому він боїться цього, він не хоче цього робити, якщо загроза, яка є, - це втрата влади Путіним.Путін в останні два-три тижні… Як створюється враження, як це впливає на Трампа? Ось ви зараз показуєте кадри – Путін у військовій формі з начальниками, командувачами різними арміями, підрозділами, і вони йому рапортують про великі успіхи російської армії на фронті в Україні. Тим часом Зеленський їде в Куп’янськ і показує: ніякого Куп’янська ви не зайняли, я стою тут, ось написано "Куп’янськ". А Путін заявляє про те, що російська армія вже повністю заволоділа містом Куп’янськ.Це заважає цьому наративу, заважає цілому процесу пропаганди, який зараз провадить Путін. Ми сподіваємося, що хтось зрештою розповість Трампу, він це подивиться й розумітиме, що ті казки, які йому розповідає Путін, - це все уява Путіна, що вони буцімто все захопили, фронт прорвали і таке інше. Ми зараз перебуваємо в цій ситуації.А нема у вас відчуття, що Трамп просто дарує Путіну час? Що Путін просить у нього: мені ще треба місяць, два, три… Він постійно протягує цей час для реалізації тих чи інших сценаріїв під час російсько-української війни. Трамп з певних причин погоджується. Я думаю, що багато речей він розуміє, але, на превеликий жаль, ставиться до них цинічно, прагматично.Але нам своє робити, і зараз дуже важливо вивести ще на лінію гарантії безпеки для України. Держава Ізраїль не є членом НАТО. Держава Ізраїль, можливо, володіє ядерною зброю. Можливо, не володіє, але безліч держав Близького Сходу впевнені в тому, що в держави Ізраїль подібна зброя є, і це їх стримує від певних злочинних кроків щодо Ізраїлю.Зараз питання стоїть так, що Україна має отримати певні гарантії безпеки, якщо буде укладено певну угоду. Як ви гадаєте, якого плану має бути ця угода для того, щоб вона не просто була найкращою, найпотужнішою угодою на папері, а щоби вона була дієвою? Щоб у разі порушення і військової неспровокованої акції з боку Росії росіянам це стало значно дорожче, ніж тепер? І це не просто дипломатичний момент, це цивілізаційно-дипломатичний момент, тому що американці чи європейці повинні будуть застосувати силу. Не санкції, не погрози, не спалювання портретів кремлівського політбюро, а силу. А силу застосовувати вони не беруться, тому що ядерна зброя в їхній уяві - це червона лінія.Це тема переговорів. На мій погляд, є два головних питання, які зараз обговорювалися в Берліні 14-15 грудня. Це питання територій: як ставитися до захоплених територій Росією та як Україна має думати про те, як у підсумку ці  території звільнити, а  також які можуть бути компроміси чи не можуть бути компроміси. Другий момент не менш головний, а можливо, і головніший, якщо говорити про майбутнє, - це гарантія безпеки України. Щоб не вийшло так, як сталося з Будапештським меморандумом 1994 року.Від журналістів на цей момент відомо, що йдеться про те, щоб були якісь гарантії, схожі на 5-й пункт Декларації НАТО, який говорить про те, що коли якась країна нападає на одну з країн НАТО, то решта країн розглядають це як напад на себе і мають допомогти країні, на яку ворог напав. Те саме обговорювалося, найімовірніше, в Берліні з погляду України – що в разі, якщо буде російська провокація військової сили, то країни, які дадуть гарантію Україні, вступлять кінетично, тобто у військовому сенсі протистоятимуть цій новій російській агресії.Наскільки це можливо? По-перше, ви маєте рацію: є різноманітні випадки, коли підписують папери, підписують президенти країн, затверджують парламенти, і існують ці папери, і все добре, а коли настає драматичний момент і відбувається напад, то не завжди це спрацьовує. Я абсолютно згоден, що в цьому випадку потрібні не просто якісь папери, на яких щось написано, а потрібна, найімовірніше, присутність якогось військового контингенту в Україні, наприклад, чи забезпечення поняття «закрите небо» України, коли жодна ракета не зможе летіти в бік України безкарно. Буде ціла система безпеки – спеціальні антиракетні, антилітакові установки, які зможуть протистояти нападу на Україну з повітря. Це одна така частина.Інша частина – це дійсно якісь буферні зони чи певні території, на яких будуть розміщені військові контингенти країн, які гарантуватимуть безпеку України. Це можуть бути європейські країни, і США, Японія, Канада, члени НАТО та інші.У чому проблема – в тому, що для Путіна це червона лінія: жодного військового контингенту іншої країни не може бути в Україні. Друге – жодного «закритого неба», умовного куполу, який охоронятиме небо України та українську територію, жодної участі НАТО і такого іншого. Як Трамп збирається дійти якогось компромісу – незрозуміло.Я почав із того, що Путін живе у своїй реальності. У розумінні і реальності Путіна російська армія повністю перемагає, український фронт прорвали, уже й Куп’янськ їхній, і Харків уже беруть, і Запоріжжя завтра захоплять - усе добре, російська армія іде вперед, перемагає і таке інше. У цьому він намагається усіх, зокрема й Трампа,  переконати. Трамп у якійсь мірі це сприймає й каже: в України зовсім погане становище. Хоча два місяці тому він казав абсолютно інше – що Україна може звільнити свої території.І зараз ми перебуваємо в цій ситуації. Зараз якщо Віткофф і Кушнер поїдуть у Москву, - мені зрозуміло, що вони далі говоритимуть. Путін казатиме: так-так-так, ми хочемо миру, але все, що Трамп пропонує, - нам це не підходить.Ви правильно сказали: створюється враження, що Трамп дає Путіну час, щоб той тягнув час, продовжував просуватися по українській території. Таким чином ситуація погіршується в України, а в Росії начебто поліпшується. І дійсно створюється враження, що Трамп іде на поступки Путіну. Це, вірогідно, викликано певним підходом Трампа до розв’язання проблем. Зрештою це виглядає, на жаль, так, що Трамп не міркує поняттями долі України, якимись ліберально-демократичними цінностями.Трамп перебуває в парадигмі виключно транзакційності дійсності. Тобто він вбачає свою роль і взагалі як належить розв’язувати подібні проблеми – як у бізнесі, угодами. Треба домовитися якось швидко, підписати якийсь документ, щось робити й рухатися далі. Кращі умови, гірші умови – головне, аби був документ, щоб було досягнуто компроміс, припинення війни. Як він каже: я вирішив уже 7-8 воєн (це ще не зовсім відповідає дійсності) – з Росією так вирішимо. Головне, щоб не було війни, і далі робитимемо бізнес з Росією. І він живе у цій парадигмі.Як вони збираються, ці дві сторони, Америка й Росія, віднайти цей компроміс, коли Європа десь збоку й усе вирішується за спиною в України, мені незрозуміло.Тут є ще один позитивний момент. При тому, що ситуація дуже складна на фронті, що ця війна нескінченна, скоро вже чотири роки, як іде страшна, кровопролитна війна, тут є позитивний момент: те, що Путін не має бажання йти на компроміс, говорить про те, що зрештою, можливо, Трамп збагне, що він має робити різкі рухи, а не поводитися з Путіним у шовкових рукавичках, і вжити заходів. Тобто тут є й позитивний момент. Але коли Трампу урветься терпець, незрозуміло. Ми зараз у дуже складному становищі.Я озвучу зараз версію. Повторюю, це лише версія, трошки конспирологічна, але, можливо, Трамп із Путіним уже домовились - в Анкориджі на Алясці, і зараз і Віткофф, і Кушнер просто звіряють виконання планів. Сполучені Штати змінили й опублікували свою доктрину національної безпеки. Вони задекларували, що виходять зі своїми безпосередніми американськими інтересами зі Старого Світу й зосереджуються на реалізації Доктрини Монро X століття - це про американський ізоляціонізм. Мовляв, Сполучені Штати будуть застосовувати силу там, де їм цікаво, де їм потрібно, у той час, який вони вважатимуть за необхідний.Водночас ми бачимо, що Європа немовби лишається якимось приятелем, але вже не настільки стратегічним союзником. Недарма і Макрон, і Мерц, м'яко кажучи, схвильовані та стурбовані. Свого часу простою мовою це називалось «перебудова світу на зони впливу». І Сполучені Штати, опублікувавши свою оновлену доктрину, задемонстрували - можливо, росіянам, можливо, китайцям і росіянам - свою готовність іти на великий глобальний переділ, на великий глобальний оновлений діалог. І європейців вони не хочуть брати в розробку нового світового ладу.Повторюю, це припущення, можливо, конспирологія. Та в будь-якому разі доктрину було змінено. І росіяни завжди вимагали посилення їхніх впливів у Центральній Європі - початок російської агресії проти України стосувався не лише нападу на Україну, він стосувався перебудови і демілітаризації Центральної Європи – підтвердженням є оце путінське «забирайте манатки й валіть на кордони 1997 року».У мене є певне побоювання, що, можливо, певні контури ми вже бачимо. І Трамп недарма вдає, що він щось не розуміє, - тому що, можливо, вже певні рішення є. Тут важливе переосмислення стосовно нової небезпеки, нової загрози та консолідація сил усіх держав, які усвідомлюють, що, якщо вони потраплять у сферу впливу китайсько-російську, це буде дуже-дуже погане рішення для них. Які, на вашу думку, реальні перспективи, оновлена американська доктрина і основне - які можуть бути дії?По-перше, це не зовсім конспирологічна теорія, тому що зрозуміло: були якісь домовленості в Анкориджі 15 серпня на зустрічі між Путіним і Трампом, і Путін тепер весь час посилається, коли йдеться про підготовку чернетки цього документу з компромісом для Росії – припинення бойових дій і якогось початку шляху до якоїсь мирної угоди в майбутньому, - Путін постійно наголошує, що «в нас є домовленості в Анкориджі і цей документ не зовсім відповідає цим домовленостям». Це по-перше.По-друге, те, що Путін говорить про якісь домовленості в Анкориджі, тут треба зрозуміти ще одне: Путін до оцих своїх останніх висловлювань про домовленості в Анкориджі весь час посилався на стамбульський документ, на переговірний процес, який був у лютому і березні 2022 року, який був складений із серйозними обмеженнями для України, напівкапітуляційний, якщо не капітуляційний документ з погляду України: армія 80-90 тисяч осіб, не вступати до НАТО, російська – друга офіційна мова України і таке інше. Путін зараз про це вже не говорить. Є в цьому позитивний момент для України й для переговорного процесу загалом.Але зрозуміло, що були якісь домовленості в Анкориджі. Причому не факт, що ці домовленості були зі згоди Трампа і зі згоди Путіна. Цілком можливо, що Путін вирішив, що є домовленості і вони мають певний вигляд, а Трамп вирішив, що є домовленості і вони виглядають по-іншому. Цілком можливо, що Трамп і Путін неправильно зрозуміли один одного, це теж треба враховувати. Тому що не все, про що там говорили і домовлялися, дійсно так є - ми не бачили жодного документу після цього саміту, ми не знаємо точно, про що вони розмовляли. Кожна зі сторін робила свої записи, про щось домовлялися, тиснули руки.Проте сама зустріч в Анкориджі не була великим успіхом. Адже Путін не залишився на вечерю, яку було заплановано, він полетів раніше. Але є важливий момент: уже немає того стамбульського документу, про який ішлося наприкінці березня, який було укладено наприкінці березня 2022 року, а є домовленості в Анкориджі.Ви абсолютно маєте рацію, що нова стратегія національної безпеки США, яку оприлюднив Білий дім, по-перше не називає Росію загрозою для США; містить багато критики в бік Європи, що Європа рухається в неправильному напрямі; є бажання знайти спільну мову з Китаєм. Вона повністю відрізняється від тієї стратегії національної безпеки, яка була за часів адміністрації Байдена. І це треба визнати.Також цілком можливо, що дійсно є якісь домовленості, тому що ми не знаємо, відбувається якесь спілкування між Путіним і Трампом, можливо, є щось цілком таємне, можливо, Віткофф веде з радниками Путіна, Ушаковим чи Кирилом Дмитрієвим, якісь перемовини з тих самих питань. Ми не знаємо, поки що немає жодних витоків інформації, тому нам складно сказати, є таке чи нема. Я спираюся на те, що цілком можливо, що такі контакти є.Наступний момент, який показує, що ситуація дійсно розвивається в цьому напрямі, - промова канцлера Німеччини Мерца кілька днів тому в бундестазі. Він казав про те, що закінчилася епоха Pax Americana, тобто той період, коли Америка готова допомагати, захищати Європу й надати захисну парасольку Європі. На цьому все скінчено, Європа тепер повинна сама про себе турбуватися, і Німеччина повинна сама про себе турбуватися, збільшувати видатки на армію, а армія Німеччини тепер має бути сильною, адже їм доведеться самим себе захищати.Тому цілком можна констатувати однозначно: правила гри змінилися. Тепер ми не знаємо точно, якими є нові правила гри. Ми ще не знаємо, як Європа та НАТО дадуть собі раду. Є серйозні проблеми в самому трансатлантичному союзі – в НАТО є проблеми. Треба розуміти, як Європа тепер співпрацюватиме з Великою Британією, що, як і раніше, вбачає в Росії серйозну загрозу. Учора, здається, глава МІ6 Метревелі виступила й казала про те, що російська загроза лише посилюється, а не зменшується, тому Велика Британія мусить вживати заходів для захисту національних інтересів. Це була її перша доповідь як глави розвідслужби МІ6, і це теж дуже важливий момент.Тобто зрозуміло, що правила гри змінилися. Світовий порядок, який існував після Другої світової війни до приходу до влади Трампа та до останніх днів, з публікацією нової національної стратегії Америки закінчився. Це вже факт. Ми ще не знаємо, зараз ми перебуваємо в транзитному періоді, тому що не до кінця розуміємо, які нові правила, який це новий світовий порядок і куди зрештою йтиме Америка.Ви маєте рацію: це дійсно нагадує Доктрину Монро. Але Трамп має серйозні економічні інтереси в різних точках світу. І найголовніше, що в цій ситуації, яка теж стосується тиску на Путіна, Трамп чомусь вирішив, що можуть бути якісь суттєві економічні зиски для Америки від економічної співпраці з Росією. На якій підставі він це говорить, на чому ґрунтується його бачення – мені особисто незрозуміло. Тому що за всю історію відносин Росії та Америки починаючи з XVIII століття, у XIX, XX, ХХІ було всього кілька років, коли максимально рівень товарообігу між Росією і Америкою досягав понад 30 мільярдів доларів. Я тільки можу сказати, що порівняно з товарообігом Росії з Китаєм, що становить майже 250 мільярдів доларів, чи товарообігом між Європою та Америкою у 850 мільярдів доларів, 900 мільярдів доларів, ми говоримо про якісь мінімальні суми порівняно з цим товарообігом. Я вже не кажу про товарообіг Америки з Китаєм - це зовсім інші цифри.Тому на чому ґрунтується оце бажання якихось економічних проєктів в Арктиці – цього ніколи не було. І не буде. Бо якщо впродовж 200-300 років між Росією та Америкою, неважливо – царською імперією, Радянським союзом, Росією у 1990-ті рокі, 2000-ні – ніколи не було такого, щоб такий розквіт чи такі економічні відносини, – то звідки їм виникнути? Звідки Америка почне заробляти сотні мільярдів доларів на бізнесі? Чому цій людині ніхто не може пояснити, що це все – плід його уяви, а насправді нічого не вийде, нічого нема. І щоби заробити ці великі гроші, треба буде вкласти величезні кошти. І американські компанії, які намагаються вести перемовини, потім Путін просто націоналізує й завдасть їм збитку.Як вони можуть довіряти Путіну, який казав, що Крим вони не захоплювали, що це зелені чоловічки? І взагалі "на Україну ми не нападали, це Захід хотів напасти на нас, і ми відбивалися, тому мусили розпочати війну з Україною", "Захід намагається воювати з Росією до останнього українця" - це я все цитую Путіна, це його бачення. На чому ґрунтується таке райдужне й оптимістичне майбутнє в голові Трампа, мені незрозуміло, і незрозуміло багатьом експертам. Ми не розуміємо, на чому це ґрунтується.Завдяки надзвичайно добре продуманій ізраїльській військовій доктрині на рахунку Трампа все-таки є певний успіх - певний, не остаточний. Ми говоримо про Газу, про активність Віткоффа, що продемонстрував такий-сякий, але результат. Але, повторюся, якби не було ізраїльської військової доктрини і реалізації її в авіації, в ракетних ударах, то порозуміння в Газі не було б. Але якою є роль Віткоффа в тому, що було підписано, проговорено в Газі?Це дуже складне питання, тому що Ізраїль дуже багато в чому залежить від Америки – у постачаннях зброї, з погляду дипломатичної арени, як ООН, де Ізраїль спирається на допомогу США в Раді Безпеки. Є пряма залежність Ізраїлю багато в чому, що йому потрібно для перемоги над ХАМАСом, над своїми ворогами, над Іраном. Не кажу вже про те, що американські літаки, після того як почалася ізраїльська операція проти Ірану, теж бомбили ядерні об’єкти Ірану.Це зовсім інша ситуація, і в ній Віткофф і Трамп тиснули на Нетаньягу. І навіть зараз, коли завершується перший етап угоди по сектору Гази й потрібно перейти до другого етапу, Нетаньягу не надто хоче це робити, ми чуємо, що на нього добре тисне американська адміністрація. Я вважаю, що цей тиск збільшуватиметься, зрештою в Нетаньягу не буде виходу, і він погодиться.Якщо це порівняти з тим, що відбувається між Україною та Америкою: Україна залежить від Америки і Трамп тисне насамперед на Україну. Україна залежить від того, чи продасть тепер Америка зброю Європі для України чи ні, від обміну розвідданими - там є багато дуже пунктів, по яких Україна залежить від Америки. Тому Трампу дуже легко тиснути й звинувачувати Україну. Росія не залежить від Америки, від Трампа. Але вона може залежати – у той момент, коли Трамп накладе особливі санкції чи приведе до того, що ціна на нафту впаде і Росія буде залежати від Америки. І тоді Трамп зможе тиснути на Росію (каже: на Америку), і він може це зробити.Тут має бути активізм американської адміністрації, а його нема. То я просто не уявляю, як Путін погодиться на ті американські пропозиції, про які зараз іде мова. Добре, що були в Берліні, добре, що досягли якогось рівня розуміння щодо гарантій безпеки – ми ще маємо зрозуміти, які це гарантії безпеки України. Але якщо не буде важелів тиску на Путіна, якщо йому чітко не висунуть ультиматум, що якщо він не погодиться на ці умови, то будуть накладені серйозні економічні санкції, і американці дозволять ракетам «Томагавк» бомбити Росію, і будуть продані додаткові види зброї, то, можливо, якимсь чином це зможе втихомирити Путіна і дійсно сторони зможуть дійти якогось компромісу. Без тиску на Путіна не думаю, що щось буде, - на превеликий жаль.