На жаль, засторога небезпідставна. Наше суспільство довший час формувалося у надрах квазіімперського соціального організму "СРСР". Відповідно, у ньому немає тих спадкових, відновлюваних з покоління до покоління, "шаблонів громадянської єдності", які присутні в колективній свідомості демократій Заходу. В нас громадянство все ще перечіпається через архаїчні уявлення про нації як родоплемінні спільноти, об релікти одержавленого православ’я, об ностальгію за радянським гуртожитком народів.А ще в нас немає незалежних володарів думок громади, титульних інтелектуалів, які б були загальнонаціональними авторитетами. Адже кандидатів на таку суспільну позицію в нас завжди знищувала влада, якій було зручно маніфестувати себе на трибуні стадіону, біля пам'ятника з квітами, в оточенні шахтарів і доярок, на тлі золочених кабінетних меблів разом з подільниками при краватках і т.п. Лише б тільки не за круглим столом з розумними людьми, яких не залякати й не купити. Бо ж за таким столом інтелектуальна вбогість політика відразу стає очевидною. А ще наші політики плутають експертів з суддями. В наших політиків завжди є "синдром потенційного зека", для якого суддя – тригер невечірній.Громада без незалежних експертів, піднесених до позиції загальнонаціональних авторитетів завжди перебуває під ризиком психічних епідемій. Тим більше якщо у громаді громадяться травмовані.Наше суспільство, в якому психологічний травматизм, без жодного перебільшення, став нормою життя, воленс-ноленс породжує особливі способи поведінки. Один з них – "колекціонування травм".Читайте також: "Вічне повернення" гуманізмуКолекціонери травм дуже різні. Проте усіх їх об'єднує тремтливе відношення до життєвих поразок і катастроф. А ще – намагання перетворити щоденне витанцьовування нещасть, могил і мучеників у колективне правило та домінівний тип культури. Це – ідеальний суспільний ґрунт для тих срачів, що провокують психічні епідемії та для операторів громадянської війни.Де корінь цієї ментальної установки?Ніцше в "Генеалогії моралі" застосував термін ressentiment, яким позначив глибинне колективне відчуття мстивості, яке нижчі класи відчувають до кожної верховної суб’єктності, зокрема до позиційних переваг суспільних еліт та до інтелектуалів. Класичними прикладами травматичного ресентименту вважаються настрої революційних мас за часів Робесп’єра ("На ліхтарі аристократів!") та  Леніна-Троцького ("Грабь награбленое!").Травматичний ресентимент був свого часу канонізований речниками радянської влади в якості класового, народного (й ледь не святого) прагнення справедливості. Комуністи, що виростали в імперії Романових, отримали цю установку від народників і хлопоманів. Псячий побут совків (включно з бридко пошитим одягом, барачною архітектурою та макаронно-котлетним меню робітничих їдалень) також був наслідком реалізації "червоного євангелія" ресентименталів. Адже всі мають жити однаково хєрово, славити царя і не вимахуватися. "Хто вам дозволив так жити?" - запитували кати у Бучі та Ірпені.Читайте також: У владі багато невстигаючих розумомМаємо справу з чимось, що набуло гротескних та самовбивчих форм. Адже якщо "чим гірше, тим краще", то "глибинна людність" буде свідомо, підсвідомо і позасвідомо розгортати "сценарій поразки". Саме такий сценарій потім дозволить отримати задоволення від нових травм, посмакувати нові обломи. І цій людності чхати, що в теперішніх умовах громадянський конфлікт неминуче призведе до втрати державності. Їхня внутрішня істерика "вічно ображених" вимагає помсти тут і тепер. Тим більше, що ця людність ніколи не визнавала і не визнає своєї вини за будь-що. Адже їхнє "червоне євангеліє" каже їм: бідні малі невдахи невинні, всі біди від багатих та успішних.Червона імперія здохла. "Червоне євангеліє" в Україні – живіше за усіх живих. "Глибинна людність" ані на мить не припиняє шукати лайно на сметані. "Глибинна людність" у своєму безугавному бурмотінні вже фіксує та позначає майбутні офірних цапів, очікує на сигнали. І хто б сумнівався, що знайдуться ті, які ці сигнали сформують.Ще раз повторю: засторога небезпідставна.ДжерелоПро автора. Володимир Єшкілєв, український письменник, філософРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.