Це угода після якої не відбувається ніяких відновлень, вливань, модернізації. Це угода, яка породжує розкол в суспільстві, конфлікт, і як наслідок неспроможність державних інститутів працювати. Фактично, це країна, в яку не повертаються мільйони біженців, а ще більше виїжджає на роботу, де економіка ледве жевріє і відновлення країни відбувається дуже повільно. Простіше — країна, на яку всі забили так, що навіть захоплювати ніхто не хоче.Такий приклад існує — це Боснія і Герцеговина. Після тривалих бойових дій, геноцидів, і втручання міжнародних партнерів — там вдалося досягнути миру. Переможця у війні не було, то ж мир був складною конструкцією, яка враховувала купу нюансів. В результаті вийшов ні на що неспроможний Франкенштейн. Країна поділена на дві частини, і нею керують три президенти, кожен по 8 місяців (босняк, хорват, серб), всі політичні партії етнічні. Зрозуміло, що в таких умовах розвиватись і рухатись вперед майже не можливо. Станом на сьогодні це одна з найбідніших країн Європи. Втім, Білл Клінтон і Європа відсвяткували тріумф мирної угоди, і після цього забили на цю країну.Те, що ми можемо опинитись в такій ситуації — зараз є одним з найбільших ризиків. Трамп і ЄС мають ціллю отримати мир з егоїстичних цілей. Тому вони будуть фокусуватись на всіх можливих компромісах з досягнення миру.Як наслідок, може утворитись гігантський Франкенштейн, зшитий з різних кусків вимог і компромісів. Утримувати цю архітектуру буде дуже дорого і складно. Так, наприклад, утримувати бойову армію в 800 тисяч може дуже і дуже мало країн у світі. Це десятки млрд дол. щорічно. Читайте також: Чи є перемовини у Берліні переговорами про мирТакож треба вкласти у відновлення від 300 до 500 млрд дол. Далі ми втратили одне з найцінніших — сотні тисяч молодих людей, які виїхали і не повернуться. Виникає питання, де взяти робочу силу для економіки, коли тільки армію на 800 тисяч треба утримувати? Фактично, в таких умовах ми можемо жити виключно на утриманні, а судячи з політичних настроїв на Заході — до влади в найближчі роки там прийдуть жорсткі антиутриманці. Тому ситуація може стати такою: зараз нам пообіцяють золоті гори й будь-що, заради мирної угоди. Після того як наступить мир, нам кілька років спробують допомагати, а тоді скажуть: та у вас там корупція — йдіть на хер. І сперечатись з цим, судячи з корупції під час війни, буде важко. І ми все більше будемо провалюватись, а від “партнерів” будемо отримувати все більше якихось антикорупційних чи інших вимог, щоб нічого нам не надавати за факту. Далі все за законами післявоєнної країни: торгівля зброєю, бандитизм, тероризм і failed state.Протидіяти цьому можливо. Для цього треба вести переговори не тільки на рівні пунктів мирної угоди, а вже сьогодні працювати над детальними інвестпрограмами, політикою повернення людей, модернізації освіти й створення нових кластерів тощо. Потрібно, щоб партнери підписувались під такими програмами, а не тільки під заявою про готовність виділяти гроші. Потрібно, щоб американський і європейський бізнес чітко мали тут інтерес, а не тільки уряди, яким треба тільки мир. Потрібно, щоб середньостатистичний європеєць усвідомлював цінність України й не голосував за мудаків, які виступають проти нас.Але як ви й без мене знаєте, нічого з цього не робиться. Бо це набагато складніше, чим роздати чергову 1000 грн, перейменувати знецінену копійку на шаг, і замовити нову дорогу до Буковеля. Куди це нас веде, думаю, зрозуміло.ДжерелоПро автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцистРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.