Але пам’ятають його не лише як політика, а й як героя легенди про невідомі скарби, які нібито могли б стати найбільшою фінансовою спадщиною України. Більше про гетьмана та його золото розповість Еспресо. Хто такий Павло Полуботок: шлях до вершин влади гетьман Павло Полуботок, фото: ВікіпедіяПавло Леонтійович Полуботок народився близько 1660 року у заможній козацько-старшинській родині на Чернігівщині (хутір Полуботівка, нині частина смт Шрамківка). Його батько Леонтій обіймав високі посади за часів гетьманів Івана Самойловича та Івана Мазепи.Молодий Павло здобув оптимальну для тих часів і можливостей освіту: спочатку домашню, а згодом – у Києво-Могилянській академії. У 1670–1680-х роках він активно будував кар’єру у Війську Запорозькому, а у 1706 році став полковником Чернігівського полку. Це була важлива посада у тодішній Гетьманщині на Лівобережній Україні. Під час Північної війни (1700–1721) Полуботок, на відміну від багатьох старшин, не підтримав виступ Івана Мазепи проти Петра І. Він одним із перших прибув до Глухова – нової "столиці" Гетьманщини після зруйнування Батурина. За лояльність російський цар нагородив його величезними маєтностями, конфіскованими у прибічників Мазепи. Це зробило Полуботка одним із найбагатших магнатів Лівобережжя.Зрозуміло, що така винагорода зробила Полуботка залежним від волі царя. Тому той без проблем погодився на чолі 10-тисячного козацького загону працювати на будівництві Ладозького каналу. Хоч це будівництво і не подобалося козакам через погане забезпечення продовольством, хвороби та високу смертність.Та Полуботко був не лише політиком і воєначальником, а й меценатом. Адже опікувався Вознесенським собором у Чернігові, цікавився історією України (упорядкував коротку "Кроніку" подій 1452–1715 років), активно займався торгівлею та виробництвом поташу.Т.в.о. гетьмана та відкрите протистояння МосквіПісля смерті гетьмана Івана Скоропадського у липні 1722 року козацька старшина обрала Павла Полуботка наказним гетьманом (тимчасовим виконувачем обов’язків). Проте Петро І заборонив проводити повноцінні вибори нового гетьмана та створив Малоросійську колегію на чолі зі Степаном Вельяміновим, яка мала фактично керувати Гетьманщиною замість традиційних козацьких інституцій.Та Полуботок не скорився. Він рішуче виступав за скасування колегії, відновлення повноважень гетьмана, повернення старих прав і вольностей. Він скасовував нові податки, направляв до царя численні чолобитні (прохання-скарги), збирав старшину для спільного опору московській централізації та реформування життя у Гетьмащині. Саме за підписання Коломацьких чолобитних (петицій з вимогами автономії) та відкриту протидію Малоросійській колегії Полуботок став для Петра І небезпечним "другим Мазепою".Ув’язнення, тортури та трагічна смерть Павло Полуботок та Петро І, фото: ВікіпедіяУ листопаді 1723 року розгніваний Петро І викликав Полуботка, генерального писаря Семена Савина та інших старшин до Петербурга. 23 листопада їх заарештували та кинули до Петропавлівської фортеці. Протягом року тривали жорстокі допити, психологічний та фізичний тиск. Полуботка звинувачували у всьому, що тільки можна – від корупції до "зради", хоча прямих доказів для цього так і не було.У середині 1724 року справу передали до Вищого суду, але до вироку не дійшло. Бо 29 грудня 1724 року 64-річний гетьман помер у камері від виснаження, хвороби та наслідків тортур. За кілька тижнів після цього помер і сам Петро І. Тому у народній пам’яті виникла легенда, начебто це сам розгніваний гетьман перед смертю прокляв царя. Легенда про "золото Полуботка"Найвідомішою і найзагадковішою частиною історії Полуботка стала легенда про його таємничий скарб. Згідно з найпоширенішим варіантом, перед арештом у 1723 році гетьман нібито таємно відправив до Лондона 200 тисяч золотих монет (червінців) і поклав їх у Банк Англії (або інший англійський банк) під 7,5% річних. У заповіті він нібито вказав, що 80% коштів мають піти на користь незалежної Гетьманщини (тобто України), а 20% - його нащадкам.Та за 300 років складних відсотків ця сума мала б вирости до астрономічних розмірів – від кількох мільярдів до десятків трильйонів фунтів стерлінгів (у різні роки українські ентузіасти підраховували від 16 трильйонів до фантастичних 40 кг золота на кожного українця).Насправді ця легенда виникла не раніше середини XIX століття, а активно поширилася на початку XX століття (зокрема, завдяки публікаціям фольклориста Олександра Рубця у 1907–1908 роках). А вже у 1990-х роках, під час відновлення незалежності України та пошуку витоків своєї ідентичності, міф про золото Полуботка став потужним романтичним символом. Багато митців, політиків та ЗМІ активно його популяризували та й досі це роблять. Кажуть, що навіть під час візиту прем’єрки Великої Британії Маргарет Тетчер до Києва у 1990 році, це питання обговорювали з нею чи то жартом, чи серйозно. До речі, дослідження та пошуки цього легендарного золота справді неодноразово проводилися. Ще у 1908 році російське консульство в Лондоні разом з нащадками гетьмана перевіряло таку інформацію, а потім СРСР піднімав це питання. Зрештою, говорять, що навіть у 1990-х українська урядова комісія їздила до Лондона. Але Банк Англії завжди офіційно заперечує існування такого вкладу. Бо немає жодних документів про таку транзакцію. Тому, якщо золото і було, воно загубилося в історії.  Не дивно, що сучасні історики вважають цю легенду романтичним міфом, який не має документальних доказів.У будь-якому випадку, ім’я Павла Полуботка залишилося в історії України. Попри початкову зраду ідеям Мазепи, у підсумку Полуботок сам став "другим Мазепою", що говорить про просту істину -  українська боротьба за свободу неминуче приводить до конфлікту з імперією, незалежно від імен і початкових ілюзій.Читайте також: "Геть від Москви!": 132 роки тому народився Микола Хвильовий, який кулею в голову звільнив себе від сталінського терору