30 грудня 1853 року територія Сполучених Штатів зросла майже на 77 тисяч квадратних кілометрів. Завдяки укладеному в цей день договору про купівлю в сусідньої Мексики долини Месілья. Підписали угоду президенти двох країн – Франклін Пірс та Антоніо де Санта-Анна, але в історію оборудка увійшла як "купівля Гадсдена" - за ім’ям американського спецпредставника, який домігся її укладання. Поштова марка, випущена в США до сторічного ювілею угоди 1853 рокуМесілья була не єдиним "шматком" сусідки, приєднаним до США. За п’ять років до "купівлі Гадсдена" завершилася війна, за підсумками якої Мексика втратила територію у 18 раз більшу –  фактично 55% відсотків країни – зокрема Техас та Каліфорнію. Надбання Сполучених Штатів були настільки великими, що навіть утримувати усі їх під контролем було складно. В буквальному сенсі. Річ у тому, що згідно з договором Гвадалупе-Ідальго (він, власне, і завершив ту саму американо-мексиканську війну 1846-1848 років) США взяли на себе зобов’язання тримати новий кордон "на замку" - але не від мігрантів з півдня, як дехто міг подумати, а від нападників з півночі. Племен апачів, що регулярно шарпали мешканців земель, що залишалися за Мексикою. Взяти зобов’язання взяли, проте виявилося, що для патрулювання кордону в американців не вистачає ані сил, ані грошей. І апачі продовжили свої напади. Мексиканці почали вимагати компенсації збитків – адже навіть формально грабували їх мешканці сусідньої країни. От тільки Вашингтон платити відмовлявся.А ще з’ясувалося, що захоплені в Мексики землі… незручні для будівництва залізниці, яка могла з’єднати "старі" території США з тихоокеанським узбережжям. Натомість долина Месілья, що опинилася по інший бік кордону, проведеного у Гвадалупе-Ідальго, є мало не ідеальною для прокладання рейок. Тож чому б не приєднати і її?Ця ідея припала до смаку нещодавно призначеному військовому міністру США Джефферсону Девісу. Переконати президента Пірса йому було не складно – з ним у Девіса були доволі близькі стосунки. Щоправда, той волів обійтися без війни. А для цього треба було вмовити його мексиканського візаві. Читайте також: Орден монархів. Легендарні "батьки" та "діти" драконаВзявся за це Джеймс Гадсден – людина доволі авантюрної вдачі, відома, зокрема, спробою відокремити південну частину Каліфорнії для створення у ній рабовласницького штату. Втім, Пірс і Девіс самі були південцями та прихильниками рабовласницької системи, тож в їхніх очах цей випадок був лише на користь їхнього обранця. Та головне - Гадсден десять років очолював Південнокаролінську залізницю та активно лобіював "трансконтинентальний проект", тож вочевидь був зацікавлений у його здійсненні. Джеймс ГадсденВиглядає, з вибором міністр і президент не помилилися. Гадсден швидко знайшов "ахіллесову п’яту" Санта-Анни. Мексиканський очільник відчайдушно потребував грошей. Співвітчизників він, щоправда, переконував, що кошти потрібні для спорядження армії, здатної взяти в США реванш за поразку. Але у Вашингтоні на це були готові заплющити очі – адже тепер з’являлася можливість для торгу. Натхненний повідомленнями Гадсдена Пірс значно розширив його повноваження – тепер він мав вести перемовини про приєднання усіх можливих мексиканських територій північніше 25-ї паралелі, зокрема Сонори, Чіуауа, Дуранго та Нижньої Каліфорнії, за які США готові були заплатити 50 мільйонів доларів.Читайте також: "Кривава графиня" та легенда, створена вже після її смертіВтім, "аргументи" не зводилися лише до грошей. Санта-Анну переконували, що в разі його відмови, землі можуть бути захоплені силою. Зрештою, губернатор території Нью-Мексико Вільям Лейн напередодні вже встиг оголосити Месілью "своєю". Після цього Пірс усунув його з посади – але так само міг і повернути.З іншого боку на півночі Мексики вже діяли, так би мовити, "приватні" авантюристи на кшталт Гастона де Руассе-Бульбона та Вільяма Вокера з проєктами "усамостійнення" Нижньої Каліфорнії та Сонори за сценарієм, вже відпрацьованим в Техасі. Хай там як, але Санта-Анна зрештою піддався тиску і погодився "поступитися малим" - все тією ж Месільєю. Що цілком влаштовувало "залізничника" Гадсдена – для якого контроль над долиною був головною метою всієї операції. Антоніо де Санта-Анна Зійшлися на ціні у 10 мільйонів доларів. В США багато хто вважав її зависокою, але автор оборудки був готовий і переплатити – аби лише Мехіко "не зірвалися з гачка". До того ж – як бонус – мексиканський президент погодився скасувати пункт договору Гвадалупе-Ідальго про запобігання нападам апачів і принагідно "закрити" суперечку про компенсацію збитків, вже завданих цими наскоками його співвітчизникам.Читайте також: Крихка монополіяВтім, мексиканці "великодушності" Санта-Анни не оцінили. Для них "оборудка Гадсдена" була зовсім не дріб’язком. А продажем батьківщини – в буквальному сенсі. Хай і в роздріб, та нібито на "решту" від попередньої військової поразки. Врешті-решт, втрату Техасу та Каліфорнії можна було хоча б пояснити програною війною, а тут шматок їхньої землі віддали, по суті, без бою – лише трохи поторгувавшись, немов на базарі.Як наслідок, вже 1 березня 1854 року в Аютлі спалахнуло повстання, що швидко поширилося на всю країну і переросло у революцію та громадянську війну. Президент змушений був тікати з країни (втім, не вперше).  Втім, про повернення Месільї вже не могло бути й мови – навпаки, революціонерам вже невдовзі довелося звертатися по допомогу до тих же Сполучених Штатів і гарантувати непорушність вже встановлених кордонів.Не менш показовою, однак, була й доля американців, що домоглися продажу Месільї. Гадсден вже невдовзі помер, навіть не дочекавшись початку будівництва трансконтинентальної залізниці. Пірсу відмовила в підтримці його власна партія, яка на наступних виборах знайшла іншого кандидата, і він спився. А Девіс вже невдовзі став першим (і останнім) президентом… Конфедерації, утвореної штатами, що вийшли зі складу вже самих США. Спеціально для ЕспресоПро автора. Олексій Мустафін, український журналіст, телевізійний менеджер, політик, автор книжок науково-популярного спрямуванняРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.