Ми всі щиро подякували Держприкордонслужбі, пораділи, що людину, яка оспівує Путіна і дозволяє собі зневажливі висловлювання про Україну та її президента, не пустили в країну. І це нормально. Так і має бути.Але чесно подивімось трохи ширше. Чомусь у цій хвилі емоцій дуже швидко забулися інші історії. Про те, як через кордон випускали Міндіча, Цукермана, Юзика. Про відсутність підозр Галущенку і Гринкевичу. Про низку питань, які ще вчора були на порядку денному, а сьогодні раптово зникли. Про деяких людей взагалі перестали згадувати — ніби їх просто стерли з інформаційного поля.Усе суспільне обговорення миттєво сфокусували на одній події — "не пустили ватного італійця". І складається враження, що цього виявилось достатньо, аби всі інші теми просто зняли з порядку денного. Я вчора уважно спостерігала за реакціями, була включена в обговорення — і відчуття таке, ніби нам показали добре поставлену сцену, на яку всі дивляться, забувши про все інше.Я не применшую важливість цього рішення на кордоні. Але коли одна яскрава подія повністю перекриває десятки незручних питань, це вже не про справедливість. Це про управління фокусом уваги. І от тут у мене виникає просте запитання: а чи не здається вам, що нас дуже вправно перемикнули? Бо країна живе не лише одним кордоном і не одним персонажем. І памʼять у нас, хочеться вірити, довша за один новинний цикл.ДжерелоПро авторку. Дана Ярова, громадська активістка, волонтерка, голова ГО "Мрія дітей України"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.