Якби кожний такий намір "Коаліції охочих" можна було б перетворити на одну кулю, від Росії вже не залишилося б і мокрого місця. Але хоча наміри в кулі не перетворюються, лідери коаліції все одно оголошують про свої "гарантійні контингенти", бо знають, що цього не вони зроблять. Звісно, доти, доки на це не дасть згоди Трамп. А він поки згоди не дає. Бо на це не згоджується Путін.У цьому драматичному спектаклі є і свої плюси. Для Стармера і Макрона грізні зовнішньополітичні ініціативи – це популярна тема для внутрішнього політичного вжитку. Європа виглядає "сильною" завдяки заявам "Коаліції охочих". Зрештою, це допомагає пояснювати власним виборцям, чому Європі треба платити гроші США за зброю для України. І це насправді для нас великий плюс. Читайте також: Про що домовилися в ПарижіАле якщо говорити про буквальне виряджання європейських сил в Україну, то цього не слід очікувати. Сьогодні Європа – це паперовий тигр. Континент з величезним економічним та науковим потенціалом, який за останні 20 років втратив волю захищати себе. Звісно, є на європейському континенті винятки – Польща, Швеція, чи Фінляндія – але це швидше винятки, які підтверджують загальне правило втоми ніжної Європи від відповідальності за власну безпеку.Аби паперовий тигр перестав бути паперовим, Європі треба власні інвестиції у власні армії та згоду на непопулярні рішення, – як, наприклад, відновлення обов’язкової військової служби, — як це було, зокрема, у Франції чи Німеччині ще у 1990-х.  Можливо, частиною цих рішень стане прискорена інтеграція України до ЄС, — це дасть Європі надійний форпост на сході, або (теж варіант) зміна ставлення до європейської перспективи Туреччини, яка має другою за величиною армію в НАТО після США. Ну, а поки масштабні зміни лише у планах, європейські лідери вкотре оголошують про стрімкі військові операції в Україні на папері.ДжерелоПро автора. Сергій Таран, політологРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.