Ті люди з минулого цілком серйозно щось прогнозували, але ті, що дожили до часів, ними прогнозованих — лише всміхнулись дитячим спробам щось передбачити.Тут, у нас в Україні, ми вже маємо свій окремий шматок ретрофутуризму — за останні чотири роки напрогнозовано дуже багато різного, дещо виглядало дуже навіть реалістично і досяжно. І ми потратили на ці прогнози з минулого якусь частину своїх ментальних ресурсів — залишились, тривожились чи просто бентежились. Як виявилось — цілком марно. Ми самі собі спростували ці наші уявлення і прогнози, навіть не довелось це передавати наступним поколінням на перевірку доречності.Власне, в Україні зараз нема майбутнього як поняття. У нас є лише нескінченне теперішнє. Ми як персонажі трилера із застиглими стрілками годинника. У нашому випадку — календаря, на 24-го лютого 22-го. До моменту, щоб час струснувся, теперішнє завершилось і час пішов — треба ще жити.Читайте також: Після війни в Україні буде не мир, а не-війнаУ нас нема тепер надлишку ресурсів, щоб тривожитись одразу за минуле, теперішнє і майбутнє — треба зосередитись на тому, що є тут і тепер. Такий собі майндфулнесс по-українськи.Тож із майбутнім можна вчиняти такий же прийом, який радяться психотерапевти при травмах і депресіях — відпускати його. Терапевти вчать відпускати минуле, але українцям зараз доведеться вчитись цього прийому одразу у два боки часової стрілки — відпускати і минуле, і майбутнє. Просто щоб мати сили зносити нескінченне дуже непросте теперішнє.Це однаково підставно і корисно і щодо загальної ситуації, і щодо наших персональних життів і особистих ситуацій та тривог. Не варто витрачати аж занадто багато сил, силуючись розгледіти чорну кішку у темному мороку майбутнього. Бо може її там і нема.ДжерелоПро автора: Володимир Гевко, маркетолог, блогерРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.