Війна оголює — вона показує те, що ми хотіли б приховати: свої меблі, свій побут, свій особистий простір, своє тіло. Оголені й непритомні люди, яких виносять з-під завалів, навряд чи хотіли потрапити в об’єктив. Людина, у якої шпалери відстають від стін, не хотіла б, щоб ви їх бачили. А ще війна — фрагментарна, як інформація. І оголює вона так само вибірково. Війна у кожного своя, тому про неї так само важко судити, не зібравши картину з багатьох бульбашок, як складно уявити весь інтер’єр за залишками однієї стіни та тумбочок на ній.Якби війна була спектаклем, то окремі сцени були б суто театром абсурду. Мені здається, що такого рівня абсурдності й нереальності важко досягнути іншим способом. Подивіться на цю дівчинку. Вона зайшла в залишки своєї оселі після обстрілу й сказала, що ведмідь залишиться вдома. А потім передумала: «Ні, тебе я одного не залишу».Найкраще, що я будь-коли бачив про війну, — це "20 днів у Маріуполі". Там Мстислав каже: "Війна проявляє в людях усе найкраще і все найгірше". А я б навіть сказав — оголює. Вона оголює багато тваринного й людського. Ніде так, як на війні, не стає настільки видно, де саме на діапазоні між тваринним і тим, ким нас учать бути етика та мораль, знаходишся ти. Це завжди діапазон. На ньому добре можна досліджувати себе — і тварину, і людину в собі.P.S. Думкою про те, що війна оголює, зі мною поділився Нікіта Кадан. Не буду приписувати її собі.ДжерелоПро автора. Віталій Дейнега, колишній заступник міністра оборони, засновник фонду "Повернись живим"Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.