Більше про історичний контекст Переяславської ради нагадає Еспресо.Чому Хмельницький шукав союзника в Москві В'їзд Богдана Хмельницького до Києва у 1649 році, картина Миколи Івасюка, фото: ВікіпедіяНайперше треба зрозуміти, що на той час реальних сильних гравців на політичній карті було небагато, тому вибір для Гетьманщини був обмеженим, вона була затиснута між поляками, турками, кримчаками та московитами. Козацька держава постала з попелу повстання Богдана Хмельницького на південно-східних кордонах Речі Посполитої – польсько-литовської держави, яка в середині XVII століття контролювала більшу частину територій сучасної України та Білорусі. Спершу польська шляхта сприймала це повстання як черговий бунт "козацької черні": мовляв, достатньо зібрати жовнірів – і непокірних швидко поставлять на місце, як це вже траплялося не раз.Та цього разу все пішло не за звичним сценарієм. Хмельницький разом зі своїми сподвижниками здобув низку блискучих перемог, розгромивши коронні та литовські війська і відкинувши їх далеко на захід – аж до околиць Львова. Те, що починалося як повстання за права й привілеї, дуже швидко переросло у війну за власну політичну суб’єктність.Фактично вогнем і мечем – якщо скористатися образною аналогією Генрика Сенкевича – козаки вибороли собі власну державу. Так постала Гетьманщина, ядром якої стали українські землі Наддніпрянщини та населення, що вперше за тривалий час отримало не лише військову силу, а й власну владу, адміністрацію та уявлення про себе як окрему політичну спільноту.Та успіхи Хмельницького не принесли довготривалого миру, а людські та матеріальні втрати були величезними. Поляки не змирилися. Становище козаків погіршилось після поразки під Берестечком у 1651 році, що змусило гетьмана підписати невигідний Білоцерківський мир. Території скоротилися, військо обмежили, а право на зовнішню хотіли відібрати. Тому війна продовжувалася з новою силою, але була велика потреба в союзниках. Водночас союз із Кримським ханством був нестійким, адже татари були зацікавлені в здобичі та ясирі, а не в остаточній перемозі українців над Польщею. Натомість дипломатичні контакти з Османською імперією чи іншими країнами Європи довгий час не давали реальних гарантій підтримки, а більше були формальними. У таких умовах Хмельницький ще з кінця 1648 року почав шукати аудієнції в Москві (тоді був перший лист до царя Олексія Михайловича) – у православного монарха, який мав спільну віру, сильну армію і зацікавленість у конфлікті з Польщею та Литвою, з якими вже понад сто років Московське царство періодично воювало і у більшості програвало. Та Москва довго вагалася вступати у союз – через страх війни з потужною Річчю Посполитою та внутрішні проблеми. Але після тривалих перемовин та інших численних дипломатичних листів, Земський собор у Москві в жовтні 1653 року погодив прийняти козаків "під високу руку" царя і відправив посольство для завершення домовленостей.Можливо, одним із вирішальних чинників стало те, що Хмельницький дедалі відвертіше натякав Москві на можливість союзу з Османською імперією. Хоча такий сценарій залишався радше дипломатичним важелем тиску, гетьман добре усвідомлював: союз із султаном був би вкрай складним для легітимації всередині суспільства, яке століттями потерпало від османсько-кримських набігів. Саме перспектива появи Туреччини на українських землях могла остаточно переконати царя не зволікати з рішенням. Бо з погляду московитів, загроза переходу Гетьманщини під протекторат Османської імперії чи Криму створювала ризик для їхніх інтересів. А союз відкривав шанс повернути втрачені землі (Смоленськ тощо) та послабити Польщу.Як проходила рада та ключова суперечка про присягу Бутурлін приймає присягу від гетьмана Хмельницького на московське підданство. Російська гравюра 1910 року., фото: ВікіпедіяЩе в листопаді 1653 року посольство на чолі з боярином Василем Бутурліном вирушило до Переяслава. Після довгої дороги поганими дорогами та пригод із зниклим коштовним камінням на булаві, яку мали від імені царя передати гетьману, лише через три місяці відбулася зустріч. До того ж Хмельницький затримався через похорони сина Тиміша, який загинув у Молдавському поході. Тож 18 січня 1654 року в Переяславі відбулася спочатку таємна старшинська рада, а потім генеральна військова рада на міському майдані за участю кількох сотень козаків, полковників, міщан (але це не була повна рада всього війська, а зібрання обмеженої кількості старшин). Хмельницький виголосив промову про необхідність союзу, мовляв, немає вже іншого захисту. Більшість підтримала його. Після промови гетьман та старшина присягнули цареві Олексію Михайловичу в соборі. Але перед тим виявилася принципова відмінність сприйняття угоди. Бо козаки, виховані в європейській (шляхетській) традиції Речі Посполитої, мислили про угоду як військово-політичний союз або протекторат з взаємними зобов’язаннями. Вони чекали, що московські посли від імені царя теж присягнуть зберігати козацькі права, вольності, автономію (як польський король присягав шляхті).Натомість московити бачили це як підданство: козаки стають підданими царя-самодержця, який нікому не присягає. Тому Бутурлін категорично відмовився присягати від імені царя, мовляв, ніколи такого не було, щоб "государ присягав підданим". Натомість запевнив, що царське слово "не буде змінюватися". Це обурило частину старшини та духовенства, деякі відмовилися присягати взагалі. Знову була козацька нарада, де довелося вирішувати як бути далі. Як наслідок, тоді жодного письмового договору в Переяславі укладено не було. Козаки сприйняли слова посла, як традиції Московського царства і все ж присягу склали без взаємності. Всього у той день присягнули 284 особи. Від імені царя гетьману Хмельницькому вручили грамоту та знаки гетьманської влади: військовий прапор (хоругву), булаву та шапку. Після цього московські дипломати поїхали далі по Гетьманщині та об'їхали близько понад сто міст і містечок, приймаючи присягу на вірність цареві. За їхніми звітами, присягнуло понад 120 тис. осіб чоловічої статі, хоча історики мають сумніви до такої величезної цифри.Важливо відзначити, що угоду підтримали не всі: від присяги відмовилися чимало впливових постатей і цілі підрозділи. Наприклад, полковники Іван Богун, Петро Дорошенко, Михайло Ханенко. А у деяких містах посланців московського царя навіть побили киями. Українське духовенство на чолі з митрополитом Сильвестром Косовим і Запорізька Січ також не присягнула.Тобто Переяславська рада не дала повного одностайного переходу під протекторат Москви, а лише започаткувала процес, який швидко виявив розбіжності в трактуванні угоди, яка була фіналізована на папері лише у березні, так звані Березневі статті. І тут є важливий момент. Бо козацька старшина разом із гетьманом розробила проєкт договору – петицію до царя з 23 пунктами. У ній пропонувалося прийняти протекторат Московського царства з повним збереженням прав і вольностей Війська Запорозького. Документ у березні 1654 року відвезли до Москви посли, але там його скоротили до 11 пунктів. Оригінали документів угоди "Березневих статей" до наших днів не збереглися. А копії і чернетки досі в архівах Москви.  Від тріумфу до зради: різні окуляри сприйняття через короткострокові вигоди та довгострокову катастрофу демонтований пам'ятник Переяслівській раді як частина композиції "Арки Свободи українського народу", фото: ВікіпедіяХмельницький та козаки цей союз розглядали як військово-дипломатичний захід. Тобто суто тактичний союз з сильним покровителем у війні з Польщею, який мав зберегти здобутки козаччини та забезпечити безпеку православного населення. Така практика відповідала тодішній європейській дипломатії, де слабші держави часто ставали під протекцію сильніших, не втрачаючи власної ідентичності.Московити ж бачили в угоді не конфедерацію двох рівних сторін, а покірність царю – саме так трактували присягу й сам факт звернення за захистом. Така різниця в інтерпретації згодом стала джерелом фундаментальних розбіжностей.У короткостроковій перспективі союз дійсно спрацював. Бо московські війська допомогли розгромити поляків у 1654–1655 роках, відкинули їх від значної частини українських земель. Гетьманщина отримала перепочинок та військову підтримку.Але в довгостроковій перспективі угода стала початком кінця автономії. Після Андрусівського перемир’я Москви та Варшави, коли у 1667 році поділили навпіл Гетьманщину, московити поступово обмежували права та чхали на Березневі статті: все більше вводили своїх воєвод у міста, втручалася у внутрішні справи, скорочувала реєстр, скасовувала традиції. Згодом Гетьманщина втратила залишки автономії (остаточно – у XVIII ст.), а Запорізьку Січ зруйнували у 1775 році. Сотні років поневолення в Російській імперії, потім у СРСР принесли не лише русифікацію, пле й мільйони жертв – включно з Голодомором 1932–1933 років.Тому ще в XIX ст. деякі автори бачили в діях Хмельницького "зрадоньку", як би ми зараз це назвали. Наприклад, голос нації Тарас Шевченко у поемі "Якби-то ти, Богдане п’яний..." (1849) чітко вказує в кому вбачає першопричину проблем – в Хмельницькому, хоча й видно, як почуття борються в ньому, бо все ж Хмельницький "великий муж":Амінь тобі, великий муже!Великий, славний! та не дуже...Якби ти на світ не родивсьАбо в колисці ще упивсь...То не купав би я в калюжіТебе преславного. Амінь.Символічність угоди переслідувала століттями. Але з поваленням влади царя Миколи ІІ в лютому 1917 року, ця двояка унія між Гетьманщиною і Московією, юридично втратила будь-яку чинність. Хоча досі залишилася об’єктом для історичних дебатів. "Якби Богдан Хмельницький свідомо завинив перед українським народом, то хіба б у 1917 році, на злеті нашого національного відродження, перший полк рідного війська в Києві назвали б його іменем? Вручили б йому освячений синьо-жовтий прапор?, - риторично питає Володимир Сергійчук, доктор історичних наук, професор КНУ ім. Т.Шевченка, вказуючи, що постать Хмельницького набагато складніша, ніж якісь кліше. -  Так, наш Великий Гетьман у безвиході помилився. Але він усвідомив свою помилку й привселюдно закликав виправити її. Через передчасну смерть він не здійснив цього".Сучасна оцінка та значення в час війниСучасні українські історики трактують Переяславську раду 1654 року не як "возз’єднання братніх народів", як це досі повторюють пропагандисти Кремля, а як вимушений тактичний крок у тяжкій безвихідній ситуації. Українські дослідники підкреслюють, що концепція "возз’єднання" була історичним міфом імперської ідеології, створеним пізніше для легітимації російської зверхності над Україною, а не відображенням реалій XVII століття.У 1654 році Гетьманщина уклала військовий союз під протекторатом Московського царя, розрахований на спільну боротьбу з польською загрозою. "Ми не повинні дивитися на події середини ХVІІ століття з позиції людини початку ХХІ століття. Для нас "протекція" звучить якось не надто милозвучно. Утім, якщо говорити про реалії ранньомодерної Європи, яка переходила, але ще не перейшла, від Середньовіччя до Нового часу, – то існувало декілька вертикалей, коли є султан і його васали, є імператор і залежні від нього королі, герцоги, графи і так далі. На той час це нормальна ситуація. І перебувати під протекцією якогось монарха не було якоюсь ознакою слабкості, а радше ознакою сили, належності до певної системи політично-військової. І можна буде швидше домовитися з тим же польським королем, якщо будеш під протекцією якогось потужного правителя. Тому Хмельницький упродовж свого перебування при владі вів переговори про протекцію не лише з московським царем чи з турецьким султаном. Велися переговори зі швецькою монархією, з представниками імператора Священної Римської імперії. Тобто різні були варіації. Не все зводилося лише до московського вектора", - наголошує дослідник козаччини, історик Віктор Горобець. Однак уже в найближчі роки після укладання угоди Москва почала обмежувати автономію Гетьманщини, втручатися у внутрішні справи й політичні рішення, що стало початком поступового посилення московського впливу й фактичної інтеграції українських земель у московську політичну сферу, переписуючи саме розуміння цієї угоди, започаткованої у Переяславі у 1654 році."День, якого не було – метафора, яка спала мені на думку в пошуках назви для статті про Переяславську раду ще далекого 2004-го. Тоді, нагадаю, українська влада носилася з планами спільного з Москвою святкування "славного" 350-літнього ювілею "возз’єднавчої" ради. Щоб надати відзначенню особливої урочистости, Президент України проголосив 2003-й "Роком Російської Федерації в Україні". Натомість потужні інтелектуальні зусилля істориків, публіцистів та громадських активістів спричинили такий суспільний резонанс, за якого вся та задумана владою урочистість геть вигасла", - згадує доктор історичних наук Віктор Горобець про те, як відносно недавно ще наші державні мужі повторювали російські наративи на державному рівні. У контексті нинішньої війни з Росією Переяславська рада сприймається як перша спроба нав’язати "русскій мір". Також це урок, що добре ілюструє: Москва сприймає будь-які угоди як тимчасові, а мету має одну – підпорядкувати волі царя, як тоді, так і зараз. Саме тому 2022-го в Переяславі демонтували відповідні пам’ятники та перейменували площу. Історія показує, що незалежність і свобода не досягаються через ілюзорні союзи з імперією. Тому Переяславська угода 1654-го нагадує – справжня свобода виборюється самостійно, а не "під високою рукою".Читайте також: Його ракети підняли Гагаріна в космос, а РФ цими розробками б’є по Україні: 119 років тому народився Сергій Корольов