Я хотів вас розпитати про загальну рамку російської війни. Як ви її зараз відчуваєте? Ми розуміємо, що тривали і тривають певні перемовини. Перемовини відбувалися в Абу-Дабі, перемовини відбувалися в Женеві, але це загальна дипломатична історія. Насправді росіяни відчувають свій військовий сценарій. Чому я кажу про відчувають? Тобто вони чуються в силі, коли ми говоримо про російське командування, вони задурені абсолютно російським фанатизмом і водночас вони не думають, що хтось може їм завдати додаткового військового удару, крім України. І тому, наскільки я розумію, у Путіна в голові, є план інерційної війни, але хотів би розпитати, як ви відчуваєте теперішню ситуацію. Дипломатія Росії - це ще один інструмент конфлікту. Вони використовують її, щоб демонструвати силу, здобувати переваги та, за можливості, нейтралізувати або послаблювати підтримку України Заходом. Також вони прагнуть заплутати й затуманити свої наміри. Це не виглядає як серйозна дипломатична ініціатива, адже в такому разі було б прийнято перемир’я. Путін не демонструє бажання припиняти війну.З іншого боку, він розглядає ситуацію в ширшому стратегічному контексті. Для нього війна в Україні є політичним і стратегічним кроком, спрямованим на розкол НАТО, віддалення США та створення умов для подальших військових дій проти європейських країн.Я вважаю, що ми маємо враховувати той факт, що військово-промисловий комплекс Росії працює 24 години на добу, сім днів на тиждень. Вони виробляють кілька сотень танків і близько 1000 броньованих машин на рік. Ця техніка не обов’язково використовується безпосередньо у війні проти України. Натомість Росія нарощує інші сили.Вони нарощують свої війська, корпуси та загальну здатність до втручання в країни Балтії, у Фінляндію або навіть в Арктику, зокрема в районі архіпелагу Свальбард. У регіоні Балтійського моря, у Балтії та потенційно в Молдові зберігається низка привабливих для Росії цілей, включаючи можливе використання залишків 14-ї армії, що досі перебувають у Придністров’ї.Тому ми маємо враховувати ширший стратегічний контекст. Якщо НАТО та його держави-члени зосередяться лише на Україні, вони залишатимуться вразливими. Багато оцінок НАТО щодо повної готовності до відбиття або стримування російських сил виглядають нереалістичними. Російське військове нарощування відбувається дуже швидко.Можливо, вже через 12, 18 або максимум 24 місяці цей потенціал стане повністю ефективним. Жодна з країн НАТО не є по-справжньому готовою до такого розвитку подій. Тим часом бойові дії в Україні залишаються критично важливими.Якщо країни НАТО не забезпечать Україні ефективної підтримки, надавши достатню військову та економічну допомогу, успіх Росії матиме катастрофічні наслідки. Наразі Україна фактично захищає Європу.Ми повинні враховувати ширший стратегічний контекст. Європа має одночасно підтримувати Україну та прискорювати власне переозброєння і перерозподіл сил. Сполучені Штати, зі свого боку, повинні робити більше у сфері санкцій і прямої військової допомоги Україні.Шановний пане командувач Кларк, ви маєте колосальний не лише військовий досвід але й політичний. У вас є відчуття і розуміння того, що зараз хоче робити адміністрація Дональда Трампа, американського президента. Я до кінця не розумію. Вони роблять дуже різні речі, і останні виступи на Мюнхенській конференції немовби мали заспокоїти, тому що державний секретар, він не був настільки антиєвропейський, як, наприклад, віце-президент Венс, буквально рік тому. Але все одно, у європейців є тривога. І якщо говорити про оновлену американську доктрину національної безпеки, і як це буде реалізовуватись в Європі. Як ви це відчуваєте і як ви це бачите? Я думаю, ми маємо визнати, що існує нова стратегія національної безпеки, і президент Трамп та його команда рішуче налаштовані її реалізувати. Це означає, що подальше нарощування американських сил стримування в Європі обмежене.Натомість, у найближчій перспективі їхній фокус, ймовірно, буде зосереджений на Близькому Сході. Ми не знаємо, чи будуть завдані удари по Ірану, однак у регіоні вже розгорнуто два авіаносці. Якщо такі удари відбудуться, це, найімовірніше, означатиме ескалацію до масштабного військового конфлікту, а не коротку кампанію, що триватиме лише кілька днів.Якщо адміністрація, у взаємодії з Ізраїлем, буде орієнтована на зміну режиму, це може призвести до вичерпання критичних запасів важливих боєприпасів, включаючи ракети Patriot та інші системи, які за інших умов могли б бути розгорнуті в Європі або використані для підтримки України. Це один із ключових аспектів ситуації.Адміністрація Трампа продовжує підтверджувати прихильність до НАТО та ядерного стримування, водночас заохочуючи європейські держави робити більше для власної оборони. Сполучені Штати й надалі відіграють провідну роль у Брюсселі, а посаду Верховного головнокомандувача об’єднаних збройних сил НАТО все ще обіймає американський генерал.Я переконаний, що більшість американців вважають безпеку, стабільність і захист Європи та України життєво важливими інтересами Сполучених Штатів.Ви вірите в те, що ми можемо отримати військові гарантії, гарантії безпеки на такому рівні, який би дозволив стримати росіян від наступної хвилі агресії. Тому що, коли я чую про гарантії безпеки з боку президента Макрона, ми розуміємо, що Франція могла би нам допомагати активніше. І це не закид, це не докір, але це просто певна фіксація.І що, на вашу думку, могло би входити до реальних гарантій безпеки для України? Вважаю, що для реальних гарантій безпеки потрібна присутність військ НАТО в Україні, не лише в західній частині країни, але й на схід від Дніпра, із можливістю швидкого реагування у разі поновлення російських дій. Для цього необхідні значні сили, і, на жаль, наразі вони не є доступними.Також потрібна підтримка американських ВПС та розвідки, а також механізм врегулювання конфліктів і заходи зміцнення довіри. Однак до цього часу Росія відхиляла такі елементи.Ось чому я вважаю, що для України вкрай важливо займати тверду позицію в цих переговорах, наполягати на дієвих гарантіях безпеки та вимагати припинення вогню до виборів. Україна не повинна піддаватися тиску Росії в цьому процесі. Потрібно залишатися твердими щодо того, що є критично важливим для безпеки України та ширшої безпеки Заходу. Від долі України значною мірою залежить і майбутня безпека Заходу.Очевидно, що Україна бореться не лише за себе.Не думаю, що Сполучені Штати відмовляються від своїх гарантій безпеки для Європи. Навпаки, вони їх підтвердили. Однак питання полягає в тому, як інтерпретуються загрози, що визначається як головний виклик, якою є швидкість реакції США та як на це впливають конкуруючі американські пріоритети. Ці чинники можуть впливати на сприйняття надійності гарантій безпеки.Це виклик, із яким політики мають рахуватися. Саме тому Європа повинна й надалі зміцнювати свої сили та спроможності для посилення стримування.З іншого боку, ми розуміємо, що зараз ми отримали нову форму війни. Нова концепція війни. І військові навчання, тренування засвідчують, що на полі бою, дедалі більшу вагу відіграють безпілотні системи, системи радіоелектронної боротьби, які дозволяють працювати піхоті. І от, власне, росіяни роблять ставку на посилення своєї піхотної компоненти. Ми розуміємо, що з піхотою далеко не у всіх європейських держав є добре.І просив би, щоби ви поділились своїми міркуваннями щодо теперішньої концепції війни, яку намагаються експлуатувати росіяни і наскільки швидко і активно адаптуються до нових реалій наші європейські друзі?Реальність на полі бою в Україні така, що безпілотні літальні апарати відіграють дедалі важливішу роль.Ми бачили це з самого початку, коли кілька років тому безпілотники Bayraktar використовувалися для ударів по російських колонах, що рухалися в бік Києва. Однак цим діям постійно протидіяли засоби радіоелектронної боротьби прротивника. Із перших етапів конфлікту Росія приділяла цьому напряму особливу увагу. Ще з 2014 року з’являлися повідомлення про застосування широкосмугових глушників, іноді з використанням цивільної інфраструктури. Це створювало складні оперативні та юридичні обмеження для українських сил. Водночас це чітко показало, наскільки значущою є електронна війна в російській військовій доктрині.Одним із головних уроків для Сполучених Штатів стало усвідомлення того, що контроль над електромагнітним спектром більше не можна вважати гарантованим. Це розуміння все ще перебуває в процесі осмислення. Від супутників до окремого піхотинця з радіостанцією — усе, що працює в цьому спектрі, є потенційно вразливим. Випромінювання можна локалізувати. Передачі можна виявляти, блокувати або глушити.Навігаційні сигнали глобальних систем позиціонування можуть бути заблоковані або спотворені. Отже, ці зміни суттєво вплинули як на поле бою, так і на військове мислення Заходу. Я думаю, що ми рухаємося в напрямку реагування на ці виклики. Ключове питання полягає в тому, як швидко це вдасться зробити. Безумовно, у США ми працюємо над тим, щоб врахувати й засвоїти досвід України.На днях я відвідав конференцію, де українські компанії розповідали про свої цикли розвитку та про те, як швидко вони можуть адаптуватися до змін на полі бою, до умов електронної війни, застосування дронів тощо. Це справді дуже, дуже вражає. Сполученим Штатам надзвичайно складно повторити таку швидкість, але ми, безумовно, робимо все можливе, щоб засвоїти ці уроки.Я хочу, щоб аудиторія розуміла, що йдеться про специфічну, особливу форму війни, яка сформувалася на фронті в Україні значною мірою через запеклий опір українських Збройних сил. В ідеалі, відповідно до російської та західної доктрини, війна є маневрово орієнтованою. У такій логіці артилерія використовується для створення проломів у фронті. Бронетанкові війська прориваються вперед, просуваючись на 40–50 км на день. Отже, ідея створення зон ураження глибиною 15–20 км, які контролюються дронами, виникла через специфіку поля бою, але немає гарантії, що так буде в кожному випадку. В умовах швидкоплинної маневрової війни це, ймовірно, не працюватиме так само.Оператори дронів перебуватимуть у кузовах вантажівок, постійно переміщатимуться, артилерія вестиме вогонь, і, безумовно, застосовуватимуться засоби глушіння. Тому ймовірність того, що дрони залишатимуться такими ж ефективними, як в Україні, виглядає сумнівною.Водночас це новий метод ведення війни, який необхідно освоїти і до якого мають бути готові армії Заходу.В будь-якому разі, ми розуміємо, що зараз на європейському континенті є дві найбільш обстріляних армії. Це армія України і армія нашого ворога - Російської Федерації. І ми розуміємо, що росіяни впродовж років агресії, повномасштабного вторгнення в Україну готували свій особовий склад. Тобто з поганої радянської армії вони почали намагатись створити якусь таку модернову російську армію. Так і ми розуміємо, що український досвід є унікальний, і він радше всього може бути запотребованим нашими європейськими сусідами і партнерами. Але, от як ви оцінюєте російські ресурси? Вони демонструють, що готові вести війну дуже довго., ледь не 100 років. Але це блеф. Росіяни демонструють і в такий спосіб піднімають переговірні певні моменти. І от якщо оцінювати, що собою являє російська військово-промислова машина, на якому вона рівні? І як ви гадаєте, скільки росіян вистачить сил тримати той темп інтенсивності війни?Тривалість конфлікту в Україні залишається невизначеною. Хоча Росія зазнає значних втрат, можливо, третина тих військових, які, за повідомленнями, були поранені, повертаються на поле бою. Отже, вони все ще здатні компенсувати втрати та підтримувати той самий темп операцій. Росіяни застосовують так звані "м’ясні штурми". Це така тактика проникнення. Вони усвідомлюють, що зазнають втрат. Втрати тут очікувані. Вони фактично витрачають свої сили, але мають можливість їх поповнювати. Матеріальна підтримка надходить із Китаю та Ірану. Тому, попри санкції та спроби обмежити фінансові ресурси Кремля, ці заходи не стали повністю ефективними. Вони створюють тертя й ускладнюють ситуацію.Якщо Україна прагне швидшого завершення цієї війни, їй доведеться закликати союзників до кроків, що виходять за межі санкційного тиску на Росію.Йдеться про застосування далекобійних засобів ураження, зокрема ракет «Томагавк», для знищення значної частини російської вуглеводневої інфраструктури, щоб обмежити здатність Росії експортувати паливо та отримувати валютні надходження. Водночас це вимагатиме рішучих дій для блокування тіньового флоту.Можливо, близько сотні суден все ще перевозять російські вантажі, на які накладено санкції. Декілька з них, приблизно з десяток, уже було перехоплено. Решту доведеться зупиняти. Окрім цього, знадобиться додаткова військова підтримка безпосередньо Україні, щоб мобільні резерви, які формує генерал Сирський, могли діяти ефективніше, мали більшу ударну силу та ліквідовували російські осередки.Водночас, завдяки новим технологіям, розробленим Україною, не має повторитися ситуація 2023 року, коли бронетанкову бригаду було зупинено перешкодами. Натомість ці технології мають забезпечити прорив зон перешкод, нейтралізацію російської протиповітряної оборони, виведення з ладу засобів зв’язку та створення умов для відновлення контролю над втраченими територіями.Коли це станеться, війна завершиться. Але цього ще не сталося і не станеться, доки Україна не отримає більшої матеріальної підтримки. Тому для українського народу правда полягає в тому, що якщо ви любите Україну і вірите в її майбутнє, ви маєте бути готові до конфлікту невизначеної тривалості. Те саме стосується і Заходу.Ми не повинні піддаватися ілюзіям переговорів, які нібито можуть швидко покласти край намірам Путіна щодо України. Навіть у разі тимчасової паузи в бойових діях нарощування російських сил і їхній промисловий потенціал залишаються такими, що ризик ширшої війни в Європі лише зростатиме, якщо Росію не буде рішуче зупинено в Україні.В будь-якому разі ми розуміємо, що російська загроза для Європи є дуже і дуже серйозною. Я не знаю, що в голові у президента Трампа. Я не знаю, що може статися буквально за два-три місяці. Але європейські лідери, і ми це побачили в Мюнхені, були стривожені. Зараз розглядається концепція реагування на російську загрозу без можливої американської компоненти. Я хочу вірити, що цього не станеться, і що Сполучені Штати будуть віддані п'ятій статті Євроатлантичного договору. Але є дуже серйозне питання швидко зробити дієву і ефективну систему командування. Свого часу, шановний пане командувач Кларк, ви мали доволі неприємний досвід. Коли йдеться про відмову британського генерала Майка Джексона виконувати певні заходи для того, щоб заблокувати російський ривок в напрямку Приштини. Наскільки я розумію, тоді британський генерал Джексон сказав, що він не хоче Третьої світової війни. Але це питання про командування, віддачу наказів і пріоритет їхнього виконання. Як ви гадаєте, як швидко вдасться нам, європейцям, підготуватися?Ви наводите приклад аеродрому в Приштині та приклад нині покійного генерала Майка Джексона, який повільно реагував і уникав прямого протистояння з російськими силами, що увійшли на аеродром. І ви маєте рацію. Це завжди буде проблемою в будь-якій операції союзників або коаліції.Генерал Джексон не вважав за необхідне протистояти російським військам, тому він відступив. І якби не позиція Сполучених Штатів, а також Угорщини, Румунії та Болгарії, які заблокували проліт російських літаків, операція могла б бути зірвана.Оскільки проліт російських літаків був заблокований, вони не отримали підкріплення. Те, що сталося на аеродромі в Приштині, зрештою перетворилося на незначну суперечку. Російський підрозділ, що там перебував, опинився в ізоляції та залежав від НАТО в питаннях логістики, харчування, водопостачання тощо. Відтак це не становило загрози.Однак це чітко демонструє проблему, яка є системно притаманною статті 5. Якщо не йдеться про повний, масштабний напад на весь фронт НАТО, завжди зберігатиметься простір для того, щоб національний командувач звернувся до свого уряду зі словами: «Це може бути небезпечно. Чи не можна врегулювати ситуацію іншим способом?»Так само, як це було у випадку з Кримом, коли українські сили могли зупинити так званих «зелених чоловічків», а США і Німеччина закликали не провокувати Путіна та вирішувати ситуацію дипломатичним шляхом. Саме в цьому полягає ризик будь-якого переговорного врегулювання в Україні. Тому потрібна максимально сильна гарантія, що будь-яке російське вторгнення — не лише масштабне, а будь-яке — буде негайно відбито.Потрібні сили, розміщені на передових позиціях, із чітко визначеною відповідальністю командира на місці, без політичних обмежень, що він зобов’язаний військово реагувати на будь-яке вторгнення Росії. Політичний чинник у таких рішеннях має бути мінімізований.Під час холодної війни система функціонувала таким чином, що після визначення воєнної ситуації на політичному рівні в штабі НАТО оперативні рішення передавалися військовому командуванню. Політичні лідери не втручалися в тактичні дії: куди рухатися, коли відкривати вогонь, чи відступати, чи призупиняти операції. І так далі.Тому я вважаю, що будь-які гарантії безпеки мають бути ретельно опрацьовані та забезпечувати реальні дії, а не залишатися декларативними, як це сталося з Будапештським меморандумом.Ну, в будь-якому разі є країни, партнери України, це Польща, Литва, Латвія, Естонія, Фінляндія, Данія, тобто це країни, в яких просто нема вибору. У разі російської провокації вони будуть просто зобов'язані відповідати силою. Така сумна реальність. Як ви гадаєте, чи варто вкладати якісь додаткові білатеральні договори про безпеку?Це питання виникає, тому що ми досі не бачимо чіткої форми майбутніх гарантій безпеки. Найсильнішою гарантією, безумовно, було б членство України в НАТО. Очевидно, ця опція вже обговорювалася і, схоже, була відкладена задля продовження переговорів.Однак якби я був українцем, я б не знімав це питання з порядку денного, оскільки немає впевненості, що переговори взагалі завершаться. Путін, очевидно, не демонструє готовності припиняти бойові дії. У підсумку цей процес усе більше нагадує фарс: постійні переговори, взаємні заяви про поступки та нібито досягнуті домовленості.Як я вже зазначав на початку, це є ще одним елементом російської стратегії, спрямованої на послаблення волі, підрив стійкості та зменшення підтримки України. Найнадійнішою гарантією безпеки залишається членство в НАТО. Будь-які альтернативні формати потребують особливо ретельного опрацювання. Чи можуть двосторонні угоди бути корисними? У певних випадках — так.Водночас важливими залишаються чітке взаєморозуміння та активні дипломатичні контакти з Італією, Іспанією та іншими країнами, які не перебувають безпосередньо на лінії фронту. Так само значення мають військові зобов’язання та розвиток військових відносин.Україна має використовувати всі доступні інструменти для зміцнення власної безпеки: доповнювати можливі багатосторонні домовленості та паралельно розвивати двосторонні формати співпраці.Я розумію, що ця інформація радше всього є конфіденційною, але є президент Трамп. І президент Трамп сказав, що Сполучені Штати використали в операції у Венесуелі секретну зброю - дискомбобулятор. От якось так він назвав цю зброю, з іншого боку всі решта не говорять про це.В будь-якому разі, венесуельська операція американських військових - це блиск, це статистика, і це було проведено на найвищому рівні. І ми розуміємо, наскільки активно реагували в усіх великих столицях на те, що відбулося у Венесуелі. Але ми розуміємо, що, можливо, справді була якась додаткова зброя.Тому що вивести системи протиповітряної оборони дуже складно, особливо, коли вони керувалися кубинцями, росіянами, можливо, китайцями, ну і перторіанською гвардією президента Мадуро. Що ви скажете про Венесуельську операцію? Особливо з урахуванням того, що президент Трамп назвав цю зброю оцей вот дискомбобулятор. США мають надзвичайно розвинені можливості для завдання високоточних ударів, проведення операцій із захоплення та тимчасового приглушення або засліплення радарів і систем оборони противника. Це може включати застосування нелетальних засобів, зокрема звукових чи інших технологій, здатних тимчасово вивести сили з ладу. Водночас це аж ніяк не масштаб повномасштабної війни.Йдеться про операцію, що була скрупульозно спланована й багаторазово відпрацьована. Важко уявити, щоб інші збройні сили могли реалізувати подібний рівень складності та координації.Для цього була потрібна попередня, ретельно проведена розвідка на місці, уважне електронне спостереження, детальне знання можливостей, сил і розташування Венесуели, а також чітка синхронізація різних ресурсів, одночасно задіяних у зоні конфлікту. Це була справді видатна операція. Я щиро захоплююся чоловіками та жінками, які її провели. Окрім цього, я не готовий обговорювати будь-які секретні матеріали.Які ви зараз бачите виклики перед українською армією?Як на мене, українська армія має спиратися на повну підтримку народу України. Українці, які перебувають за кордоном, повинні повернутися. Якщо вони цінують свою культуру, історію, країну та своїх співвітчизників, вони мають повернутися і служити, адже ключовим питанням для України є здатність зберігати цю стійкість упродовж невизначеного часу.Інновації та технічні можливості України викликають захоплення у світі. Проте без достатніх людських ресурсів на місці навіть ці сильні сторони можуть виявитися недостатніми для забезпечення захисту та, зрештою, перемоги. Саме тому повернення українців з Європи та Сполучених Штатів залишається надзвичайно важливим.