Я повторю кілька тез, які говорю останні три роки про можливу роль Китаю в переговорах. І повторю лише для того, щоб ми черговий раз не викривлювали нашу "оптику"1. Почати потрібно з простого: головна війна у світі — це не наша війна. Головна війна йде за те, хто і як буде заробляти на Європі. Від цього буде залежати, крім всього іншого, відповідь на питання технологічного лідерства США чи Китаю в найближчі десятиліття. А від цього, своєю чергою може залежати й те, хто буде країною номер 1.2. За останній рік європейці показали значний прогрес в розумінні того, що потрібно переоцінювати власну роль у глобальній світобудові. І тут маємо три різні підходи: німецький (ЄС як окремий центр сили чи навіть третій полюс світу); французький (диверсифікація між США та Китаєм); і нарешті третій — нічого не робити за принципом "не може так бути, щоб нічого не було". Цей принцип сповідує добра половина членів ЄС.3. Щодо нашої війни, то Китаю не потрібна ні перемога, ні поразка Росії. Китаю потрібна слабка Росія зі зрозумілим і договороздатним центром, який орієнтується на Пекін. І Китаю потрібна незалежна Україна з виходом до Чорного моря. 4. Україна залишається цікавим для Китаю логістичним хабом на кордоні (в майбутньому в межах) ЄС. Плюс Україна цікава можливими постачаннями зерна та частково деякими аспектами ВПК.5. У переговорах щодо війни Китай не буде грати другу скрипку в грі США. Пекін буде або самостійним гравцем або гратиме на рівних з США. Це є однією з головних проблем для нас. Особливо, зважаючи на те, що ціллю цих, поки лише теоретично можливих переговорів, для Пекіна буде надважливим залишити Росію у своїй повній технологічній залежності. Це може бути певною мірою цікаво ЄС, але це точно не влаштовує США. І це дає великий люфт росіянами, які активно торгуватимуть міфічним пакетом в 12 трильйонів доларів від Дмитрієва.Читайте також: Женева, тарифи Трампа, Залужний і Китай6. Якщо Пекін все ж ввійде в переговори, це будуть переговори про співіснування  в трикутнику США — Китай — ЄС (читай п. 1). І нам потрібно вже зараз думати над поки теоретичними моделями того, як нам змінювати нашу переговорну стратегію. А імовірна поява Китаю кардинально змінюватиме ситуацію. 7. Тиждень тому, коли стало відомо про можливий візит Сибіги в Пекін, я писав, що в ході цього візиту Китай, з великою долею імовірності, буде пропонувати якісь обриси свого бачення мирного врегулювання та участі КНР у відбудові. Але Пекін чекатиме пропозицій від України. Читайте також: Європа — Китай. Уникнути світової війниНаскільки я розумію, в МЗС немає якоїсь цілісної картини того, що пропонувати Китаю. Якщо наш міністр поїде без чітких пропозицій чи хоча б рамкових директив з цього питання, — це буде навіть гірше, ніж просто відсутність подібного візиту. Наскільки я розумію, у нас ніхто не взявся до розробки цих документів. 8. Україна втратила і втрачає роки в комунікації з Китаєм. Наш рівень стосунків не дозволяє говорити навіть з третім колом комунікації керівника КНР. Зараз є шанс частково це змінити. Головне: не повторити сценарій минулого візиту делегації МЗС в Китай. Тоді, нагадаю, після позитивних відгуків про зустрічі в Пекіні, на другий чи третій день після повернення делегації в Київ, Україна голосно розкрила історію про китайського студента-шпигуна. І ми знову відкотилися туди, де й були до того. 9. І наостанок, хочу наголосити на одному важливому моменті: найбільше не хоче участі Китаю в переговорах саме Росія (причин багато, але головна — КНР є єдиною країною, яка може притиснути Росію). Зараз, я впевнений, зʼявиться велика інформкампанія росіян з розпалювання і без того високих антикитайських настроїв. ДжерелоПро автора: Вадим Денисенко, політолог.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.