Іванна Пшенишна. Життя після штучного інтелекту. – К.: Зелений Пес, 2026Автори у нинішніх соціальних мережах щоразу нагадують нам, мовляв, час зараз такий, що одні ШІ генерують кіно та музику, другі ШІ про це пишуть, а треті ШІ про це читають, розважаючись самі з собою.  Тим часом, у "Житті після штучного інтелекту" Іванни Пшеничної нам пропонують зазирнути ще далі, у майбутнє з суцільними ШІ. За сюжетом, технології і штучний інтелект перебрали на себе всі обов’язки із забезпечення людського життя і комфорту. Люди більше не вміють працювати руками, навіть не знають, як вирощувати урожай, керувати авто, ба навіть готувати їжу. Але всі щасливі — чому б і ні? Аж доки однієї ночі не накривається глобальна мережа, а з нею — і штучний інтелект. Немає більше електрики, тепла, продовольства, не працює транспорт — суцільний колапс. "Дорога мала дивний і незвичний вигляд: - зауважує головний герой, - усі вулиці порожні - ані людей на тротуарах, ані техніки, яка щоранку прибирала вулиці, ані тварин, яких мали вигулювати господарі - суцільна пустка. Іноді виловлював оком, як із вікон визирають налякані містяни. Крамниці, торгові центри, спортивні комплекси були досі зачинені. На подвір'ях шкіл і дитсадків не чути дитячого гамору. Звична підсвітка будівель вимкнена. Громадський транспорт стояв на дорогах з відчиненими дверима порожній. Тишу порушував лише свист вітру десь угорі й завивання протягів". Тож як вижити за таких обставин? Як і де здобути знання? Що робити, якщо відновлювати колишній устрій ніхто не збирається, адже ці події не наслідок збою системи, а запланований хід когорти змовників, які вирішили, що можуть обернути всіх інших людей на своїх рабів? І як за таких умов узагалі лишитися людиною? Це книжка для того, хто готовий брати відповідальність за своє майбутнє і керувати власним життям, незважаючи на жодні обставини. Дженні Ерпенбек. Книжка слів. – Тернопіль: Видавництво ХХІ, 2026Героїня повісті Дженні Ерпенбек "Книжка слів", виростаючи в новій сім’ї, не має доступу до свого минулого й лише поступово починає усвідомлювати страшну правду. Її особиста історія — метафора цілих поколінь, позбавлених власної історичної пам’яті внаслідок насильницьких політичних змін. Примусове забуття у всі часи працювало на політичні режими, які формували "нових людей" без минулого. Але рано чи пізно приглушена пам’ять пробивається назовні, бо героїня опирається існуючому стану речей. "І нащо мені очі, якщо вони дивляться і нічого не бачать? – міркує героїня. - Нащо вуха, якщо вони слухають і нічого не чують? Нащо мені все те чуже в моїй голові? Отак, передумати звивинку за звивинкою, до решти, поки, можливо, десь на самому дні не проблисне малесенька ложечка мене самої. Вийняти спогад, наче ніж, і наставити на себе саму, заколоти спогад спогадом. Якщо вдасться. Тато й мама. М'ячик. Машинка. То, мабуть, єдині слова, що були цілими, коли я їх вивчила. А тоді їх вивернули, вирвали з мене ї вставили в мене іншим боком назад, протилежністю до м'ячика знову є м'ячик, до тата й мами – тато і мама. Що означає машинка? Усі інші слова від самого початку обтяжені половиною мовчання, немов прикріпленою до ноги гирею, приблизно так Місяць волочить за собою свою темну сторону, навіть коли повний. Але Місяць принаймні рухається по орбіті. У моїй уяві слова стояли непорушно, та от я їх відпустила. І якщо вони не підуть, я ладна навіть ногу тому чи іншому відрізати. М'ячик. М'яч…" Шерил Стрейд. Прекрасні дрібниці. – К.: BookChef, 2026Книга "Прекрасні дрібниці"  Шерил Стрейд – авторки бестселерів, уже понад 10 років веде авторську колонку на літературному порталі The Rumpus - це збірка невеликих есе, які авторка писала для колонки Dear Sugar. "Я погодилася вести рубрику "Дорога Шугар", бо думала, що це буде весело, - розповідає авторка. - Дуже скоро я зрозуміла, що помилялася. Було справді весело, але веселощі переросли в дещо більше. Ця робота, яка починалася як розвага, швидко набула справжнього сенсу. Вона стала чимось, чому я віддавала всю себе". Тож щирість і дещо прямолінійний підхід авторки захоплюють, вона мала зібрати всю свою людяність і емпатію, щоб зі співчуттям допомогти пережити адресатам досить драматичні ситуації. Наприклад, історії про сина-гея, відкинутого батьками, про жінку, яка боїться своїх сексуальних фетишів, або про матір, яка втратила дитину. Авторка прямо каже: якщо ви хочете гарного життя, ви повинні його самі створити, але за її прямолінійністю стоїть доброта та розуміння проблем людей, які їй написали. Загалом у книзі - історії реальних людей, які, опираючись долі, не від хорошого життя звернулися до Шерил. У багатьох листах озвучено найважче: страх, зради, біль, насилля, втрати сенсу життя. Авторка відповідала так, як може писати людина, що сама тонула в океані страждань, а потім виплила на поверхню. Вона ділилася своїми власними історіями, співчувала, допомагала побачити якір, за який варто ухопитися, щоб пережити минуле й сподіватися на щасливе майбутнє. Книга стане незамінною для тих, кому потрібне розуміння, співчуття і поради. Всеволод Поліщук. Фантастична історія української кухні. – К.: Віхола, 2025Автор цієї книжки так само довго опирався обставинам, які заважали її написати, про що розповідає у передмові, а також аналогічним проханням друзів, аж поки створив цю справжню, чи пак "Фантастичну історію української кухні". "У чому особливість книжки, крім мого неймовірно привабливого стилю писання, іскристого гумору та надзвичайної скромності? – питається він. - Вона побудована приблизно так, як початок вступу: популярні чи не дуже вигадки про українську кухню, як історичну, так і сучасну, і на противагу цьому – спроби знайти, як було чи є насправді. Я намагаюся розібратися, чи справді каву вигадав Юрій Кульчицький, коли довбав стіну першої в історії кавової копальні золотим молотком, який йому подарував імператор Франц Йосиф, а чи, може, до першої української кави добурилися на кавовій вишці під Ужгородом. Чи має стояти в борщі ложка й чи дійсно квасолю можна класти лише з вігнутою частиною на захід? Як трипільці навчили варити борщ вавилонян і що про це писав "Трипільський вісник"? Що пив князь Лев під час полювань на білого лева в Карпатах? Чи справді Володимир Великий обрав християнство, а не іудаїзм чи іслам, бо дуже полюбляв свинину? І звісно ж, до кожної історії я додаю рецепти. Автентичні, відновлені за старими книгами чи рецептурними зошитами, але при цьому придатні до застосування зараз, бо перевірені мною в реальних умовах моєї звичайної квартири або на кухнях ресторанів Львова, Хмельницького, Івано-Франківська". Крім того, у книжці вам розкажуть, чи могли запорізькі козаки частуватися картоплею, а їхня старшина — ласувати восьминогом? Чи їли наші предки самісіньку кашу та як сало набуло такої популярності? Хто був першим вегетаріанцем в Україні? І найголовніше: хто придумав борщ — вавилоняни, трипільці, прибульці чи все ж таки українці? У такий спосіб автор - ресторанний маркетолог і журналіст - розвінчує міфи про найпопулярніші страви нашої кухні та досліджує їхнє справжнє походження. Анна Чеснер. Індивідуальна психодраматична психотерапія. – К.: Видавництво Ростислава Бурлаки, 2025Чи можливо допомогти людині опиратися долі, прожити свої найглибші переживання і відкрити шлях до внутрішніх змін? Виявляється, так — якщо у ваших руках є дієві інструменти. Наприклад, "Індивідуальна психодраматична психотерапія" Анни Чеснер — книга, що відкриває можливості психодрами у форматі індивідуальної роботи. У книжці докладно описано, як за допомогою технік психодрами ми можемо зустрітися із власними емоціями, опрацювати травми й обрати найефективніші життєві стратегії. Тож це книжка для того, хто прагне зробити терапевтичний процес більш живим, творчим та ефективним і працювати не лише через слова, а й через дію, а також для того, хто прагне краще зрозуміти себе і внутрішній театр людської душі. Ну й для всіх, хто вірить: справжні зміни починаються з досвіду, який проживається тут і тепер. Адже відомо, що у кожної людини — свої історії болю, втрат, мрій і прагнень, і часто вони залишаються невимовленими, приглушеними, заблокованими у підсвідомості. Тож як знайти шлях до цих глибинних таємниць, що формують наші думки, емоції та поведінку? Як прожити їх у безпечному просторі й вийти на новий рівень розуміння себе? Авторка книжки — досвідчена психотерапевтка, яка десятиліттями працює, використовуючи психодраматичний підхід - переконливо демонструє, що можливості псих одрами в індивідуальній терапії колосальні: тут можна дослідити свої внутрішні конфлікти, хибні переконання та заблоковані емоції через втілене й творче проживання ситуацій, буквально "ожививши" свої переживання, вступивши з ними в діалог та випробувавши нові способи поведінки.