Дякую Вам за вашу відвертість і готовність поговорити, тому що будемо охоплювати доволі непрості теми. Ну, почати би хотілося з найрезонанснішою, так, американці здивували, ладно, американці здивували мене, американці здивували росіян, американці здивували китайців і загалом весь світ. Вони перемістили венесуельського диктатора в американський суд. Із застосуванням якоїсь незрозумілої зброї яку озвучив президент Трамп. Я не можу навіть відтворити цей Unabomber Fantastic, щось там таке. Так, але президент Трамп знає назву. Загалом, що це за операція була? Тому що насправді це було колосально. Це було фантастично. І ми зичимо всім диктаторам стати учасниками таких операцій. Лукашенко, Путін, ну і далі там Аятолла. з Ірану. В нас, як ви оцінюєте взагалі подібну операцію? І що це була за дивна зброя? Дякую за запитання. Якщо говорити про Венесуелу, такий розвиток подій, на мою думку, був цілком передбачуваним. Президент і його команда від самого початку чітко заявляли, що Південна півкуля, зокрема Латинська Америка, належатиме до ключових пріоритетів адміністрації. Мадуро розглядався як нелегітимний лідер. Наскільки я розумію, президент Трамп ухвалив рішення про вжиття заходів, спираючись на рекомендації своїх радників і військових консультантів.Як колишній офіцер розвідки, можу сказати, що, на мою думку, це була надзвичайно ефективна операція. Я щиро пишався своїми колишніми колегами — як у Командуванні спеціальних операцій, так і в розвідувальній спільноті. Вважаю, що все було виконано професійно та на високому рівні. Водночас це стало чітким сигналом про те, що Сполучені Штати готові рішуче захищати свої інтереси.Щодо інших диктаторських режимів, гадаю, багато хто сподівається на подібний результат.Ну, в будь-якому разі, всі здивувалися, всі були вражені. І це не йдеться про піар і конспірологію, йдеться про дуже чітко сплановану воно операцію, так? Розуміємо, що охороною Мадуро займалися китайці, займалися кубинці, я думаю, займалися росіяни і так далі, системи протиповітряної оборони. І це в один момент було вимкнено. Хтось натиснув рубильник, ну і Мадуро прокинувся в суді.Дивіться, я навіть не беруся оцінювати рівень подібної зброї і подібного озброєння на світовому ринку. Я розумію, що якоюсь чудозбрєї можуть володіти китайці. Можливо щось є у росіян, щось є у французів. Ну, принаймні президент Макрон через кілька днів після успішної Венесуельської операції всіх здивував своїми прекрасними окулярами на прес-конференції. Ну і ми розуміємо, що це було дуже серйозно. Французи теж можуть чимось здивувати, я думаю. Ну і ось, наскільки подібне в світі пішло далеко, так, на рівень якоїсь там, не знаю, наукової фантастики. Ну, з'ясувалося, що в нас є лазерна зброя, якою можна збивати дрони. Вона проходить випробування, але це реальність, в якій ми опинилися.По-перше, я б зазначив, що технології та професіоналізм, продемонстровані під час операції у Венесуелі, були на найвищому рівні.Коли ми говоримо про Україну, одним із найбільш вражаючих аспектів є рівень винахідливості та креативності. Я бачу це щоразу, коли відвідую цю чудову країну. Ваші технічні фахівці, інженери та військові щодня роблять на полі бою речі, які справляють сильне враження на багатьох американців.Чимало американців, з якими я тут працюю та подорожую, представляють сферу оборонних технологій. Вони дуже високо оцінюють навички й спроможності ваших військових і вашої оборонної промисловості. Особливо відзначають здатність швидко імпровізувати, розробляти рішення та безперервно вдосконалювати системи озброєння, що застосовуються на полі бою.Це справді вражає. Ми спостерігаємо це від самого початку повномасштабного вторгнення. Поєднання стійкості, креативності та таланту є надзвичайним. Ще до війни Україна була відома як одна з провідних країн у сфері інформаційних технологій, кіберпростору, комп’ютерних рішень і програмування, і сьогодні цей потенціал знаходить своє практичне застосування.Поле бою кардинально змінилося порівняно з тим, яким воно було три, п’ять чи десять років тому, і сьогодні Україна випереджає багато інших країн. Водночас небезпека полягає в тому, що росіяни також дуже швидко адаптуються та навчаються. Ми постійно чуємо це від ваших фахівців, і це не дивує, адже Росія також має значний технічний потенціал.На жаль, ця ситуація ставить і Україну, і Росію в умови, коли технології, замість конструктивного застосування, використовуються переважно у військовій площині. Росіяни застосовують їх для агресивних дій, тоді як українці змушені використовувати їх для захисту себе та своєї держави.Для мене це дуже сумно. Потужний інтелектуальний і технологічний потенціал цієї країни міг би бути спрямований на розв’язання глобальних викликів у медицині, науці, інноваціях та гуманітарному розвитку. Без сумніву, це могло б принести значну користь усьому світові, якби значна частина цих ресурсів не була вимушено зосереджена на завданнях оборони.Ну і відповідно переходимо зараз до російського кейсу. Я не дарма розпочав з Венесуели. Тому що ключова історія, що диктатор був здивований. І от хотів би розпитати вас, Путін зараз починає задумуватись над тим, що освіт нових технологій може його захопити і перемістити, я не знаю, в інфернальний світ або, наприклад, до українського суду. Ну, до цього, звісно, далеко, але на вашу думку, Путін боїться? Якщо говорити про рівень захисту і контррозвідувальної атмосфери, рівня безпеки, яку намагаються організувати росіяни всередині своєї країни. Вони не чекали операції Павутина. Операція Павутина поставила під питання взагалі дієвість їхньої ядерної тріади. І це був дуже гучний світовий ляпас. Як ви оцінюєте слабкі місця у російській обороні? Я вважаю за необхідне віддати належне українським розвідувальним і безпековим службам. Рівень професіоналізму та результати, яких вони досягають, справляють справді сильне враження. Як колишній фахівець, я з великою повагою ставлюся до всіх українців, які залучені до планування та реалізації цих операцій. Їхні дії можна назвати блискучими. Ідеться не лише про операцію «Павутина», яка стала яскравим прикладом, а й про багато інших операцій.На мою думку, Київ надсилає Москві надзвичайно чіткий сигнал: будь-які дії мають наслідки. До 2022 року Москва, схоже, виходила з припущення, що може діяти безкарно. Сьогодні служби безпеки, Збройні сили та народ України демонструють, що це більше не відповідає дійсності. Кожен удар по Україні несе ризик відповіді.Безумовно, було б значно краще, якби Росія припинила свої дії, аби Україна не була змушена реагувати. Я впевнений, що Путін не може ігнорувати ці обставини. Повертаючись до операції у Венесуелі, як американець, я сподіваюся, що росіяни усвідомлюють наші спроможності. Американські збройні сили мають потужний потенціал, так само як і розвідувальні служби. Їх не слід недооцінювати.Не думаю, що хтось прагне війни, особливо з огляду на те, що ми бачимо сьогодні. Водночас президент Трамп висловлювався цілком чітко, і як американець я поділяю цю позицію: світ має знати, що Сполучені Штати реагуватимуть у разі загрози їхнім інтересам чи безпеці, і ця реакція буде рішучою та ефективною.Президент Трамп іноді говорить дуже чітко неприємні речі, але добре, що він їх говорить, це плюс. Мінус - суть того, що він робить і що він говорить. І дуже часто я, наприклад, буваю надзвичайно занепокоєна. Зокрема, говоримо про нову американську доктрину національної безпеки. Там, де Дональд Трамп сказав, що: “Окей, ми виходимо з Європи, ми будемо займатись реалізацією доктрини Монро з усіма можливими наслідками”. Розуміємо, що це означає для Європи? Росіяни будуть підвищувати рівень своєї агресивної присутності і тиску, зокрема, на Литву, Латвію, Естонію, на Польщу, на Чехію. Росіяни будуть лякати німців і росіяни будуть намагатись тиснути на британців.Мені би не хотілось, щоб американці пішли з Європи, але така можливість є. Якщо от вимірювати оці от нові стратегії, тому що це насправді дуже-дуже важливо. Що вам відповідає ваша інтуїція?Дякую за запитання. Відверто кажучи, я не поділяю цієї позиції і не вважаю, що США мають намір залишити Європу. Президент Трамп чітко дав зрозуміти, що він, як представник американського народу, має певні очікування від наших європейських партнерів, і що такий діалог інколи може бути непростим.Під час свого першого терміну він послідовно наголошував на необхідності збільшення витрат Європи на національну оборону задля підтримки спільних цілей у межах НАТО. Особисто я вважаю, що до цих сигналів варто було прислухатися уважніше. Сьогодні ми справді маємо складні дискусії. Водночас навіть у стратегії національної безпеки не йшлося про намір США відійти від Європи. Навпаки, у ній чітко підкреслювалися наша повага та стратегічний інтерес до європейського напряму.Також важливо дивитися ширше — на інші регіони, де Сполучені Штати залишаються дуже активними, включаючи ті, які Путін традиційно розглядає як сферу свого впливу. Наприклад, нещодавно було започатковано стратегічний діалог з Азербайджаном. США відіграють помітну роль у мирному процесі між Єреваном і Баку, що, на мою думку, є позитивним і важливим розвитком подій.Президент Трамп оперативно скористався можливістю, що виникла в Сирії, прагнучи посилити присутність і вплив США та їхніх союзників у цьому регіоні. Значною мірою це стало можливим завдяки його тісним відносинам із лідерами країн Перської затоки. Водночас адміністрація намагається відігравати активнішу роль і в Африці, зокрема в окремих конфліктах у Північній та Центральній Африці.Я особисто не поділяю занепокоєння щодо можливого відходу США від Європи. Водночас важливо, щоб ваші глядачі розуміли: американська політична система не передбачає одноосібних рішень. Президент не може просто щось проголосити, і це автоматично стане реальністю. Діють інституційні механізми та чіткий баланс влади. Саме тому я не вважаю, що більшість членів Конгресу підтримала б вихід з НАТО чи відмову від європейського напряму.Багато американців очікують, що європейські партнери братимуть на себе більшу відповідальність. Саме цей меседж, на мою думку, і лежить в основі позиції президента Трампа. Водночас у Конгресі зберігається сильна підтримка союзницьких відносин. Законодавці добре усвідомлюють цінність альянсів і партнерств, так само як і важливість стратегічних відносин з Україною та продовження підтримки України.Я розумію, що справа політичної чи військової футурології надзвичайно невдячна. Я розумію, що ви не Френсіс Фукуяма, але я думаю, що поділитися вашими якимись інтуїтивними спостереженнями можете. От як ви відчуваєте теперішню ситуацію цього поточно 26-го року чи вдасться укласти ту чи іншу угоду, яка могла би мінімізувати інтенсивність бойових дій? Чи все-таки росіяни перебувають в тій ситуації, коли вони хочуть продовжувати?Тому що вони обкатали сотні тисяч людей. Вони поклали не одну сотню тисяч своїх бійців у нашу українську землю. Тобто це дуже серйозна історія. І в Абу-Дабі може не вдатися та чи інша розмова, чи де все відбудеться, наступний раунд. Отже, ваше відчуття, ваша інтуїція. Так, тому що є різні показники, на які ви реагуєте як професійна людина.Я вважаю, що Росія продовжуватиме цей конфлікт доти, доки її керівництво не дійде висновку, що можливості для його подальшого ведення вичерпані. Йдеться як про спроби захоплення українських територій, так і про тиск на цивільне населення.Атаки на енергетичну інфраструктуру та цивільні об’єкти, як видається, часто мають зворотний ефект. Вони лише посилюють стійкість українського суспільства та рішучість у захисті суверенітету. Як американця, мене це справді надихає. Не менш показовим є те, що розрахунки Кремля неодноразово виявлялися помилковими. Зокрема у 2022 році стало очевидно, що сценарії швидкого захоплення Києва були нереалістичними.Росія вже заплатила за цю війну надзвичайно високу ціну. Як на мене, дії президента Путіна не свідчать про пріоритетність добробуту власного населення. За наявними оцінками, кількість жертв з російського боку сягнула мільйона або навіть більше — це катастрофічна цифра для будь-якої держави. Водночас складається враження, що такі втрати не сприймаються як вирішальний стримувальний чинник, якщо зберігається переконання у досягненні поставлених цілей.Я переконаний, що варто пам’ятати: Росія не завжди виходила переможцем із воєн. Історія знає чимало прикладів, коли надмірна самовпевненість або прагнення до надмірної експансії призводили до внутрішніх потрясінь, падіння режимів і тяжких наслідків для самої Росії та, на жаль, для сусідніх держав.Я зберігаю надію, що цього року вдасться досягти переговорного врегулювання, можливо, навіть укласти мирну угоду. Водночас, як я неодноразово наголошую, навіть у разі перемир’я або припинення активних бойових дій на лінії фронту і, дай Боже, зупинення атак на цивільну інфраструктуру України, Росія, ймовірно, продовжить політику, яку проводить із початку 1990-х років. Тобто Росія може й надалі проводити кампанію так званих активних заходів проти вашої держави. Це може включати спроби створення політичної нестабільності, політичний тиск, кібератаки та приховані операції впливу, спрямовані на те, щоб схилити Україну до позицій, які Москва вважає вигідними для себе. Це прикро, але така практика відображає реальність, з якою у різні періоди стикалися багато країн.На мою думку, Україна, як і інші держави, що межують із Росією, має бути готовою до цієї реальності. Це стосується не лише України, а й ширшого європейського контексту.США також повинні пам'ятати, що росіяни дуже активно намагаються втручатися у їхні справи, і роблять вони це ще з 1917 року. Після приходу Леніна до влади та зміцнення контролю більшовицькою партією, надії України, Грузії, Узбекистану і навіть самої Росії на нормальний розвиток зазнали серйозного удару. Радянське керівництво прагнуло поширити революцію в Європі та навіть у Сполучених Штатах. Спроби впливу й втручання в політичні процеси тривали десятиліттями. Те, що ми спостерігаємо сьогодні, не є принципово новим, і тому не повинно викликати ані подиву, ані наївності.Ці дії, ймовірно, триватимуть, оскільки російське керівництво вважає їх такими, що відповідають його інтересам. Водночас мені складно побачити в цьому довгострокову вигоду для самої Росії. Не думаю, що сьогодні росіяни живуть краще, ніж до 2014 року, коли конфлікт з Україною різко загострився, або до 2008 року, коли Росія вступила у війну з Грузією. Неочевидно, яким чином такий курс може в підсумку піти на користь державі.Я часто наголошую: історія КДБ показує, що навіть надзвичайно потужна структура з великим впливом у Радянському Союзі не змогла запобігти його розпаду. Вона не забезпечила відчутного покращення життя людей і не дала того розвитку, якого країна потребувала.Якщо росіяни хочуть жити так, як вони вважають за потрібне, це їхній вибір. Однак ніхто не має права диктувати, як повинні жити інші народи — українці, азербайджанці, вірмени, грузини, поляки, чехи чи естонці.Український народ має суверенне право самостійно визначати власний шлях розвитку і суспільний устрій. Це право повинно реалізовуватися без зовнішнього втручання або спроб підірвати прогрес, якого країна досягла до 2014 року і, дай Боже, досягне знову після завершення війни.Тоді міжнародна спільнота зможе об’єднати зусилля для відбудови України та зміцнення її як символу свободи — на знак пошани до українців, які віддали свої життя і пожертвували надзвичайно багато заради цінностей, близьких багатьом із нас у Сполучених Штатах: незалежності, суверенітету, свободи слова та відповідальності за відстоювання правильного.Саме це я бачив щоразу, коли відвідував Україну — рішучість людей відстоювати те, що є правильним.Я хотів би просто поділитися спостереженням Бена Годжеса, колишнього командувача сухопутних військ Сполучених Штатів на Європейському континенті. Генерал Годжес мені сказав, що він не вірить девелоперам. Каже, специфіка подібних угод, так, може полягати в тому, що укладається угода, але ніхто на себе може не взяти відповідальності.Тут питання, чи от ви бачите, відчуваєте, що американці візьмуть відповідно за певні гарантії для України. Якщо буде укладено певну угоду, і це не йдеться лише про зброю, а про політичну волю заплатити своєю кров'ю за укладену угоду. І це стосується колективних гарантій. Це стосується, наприклад, гарантій з боку німців, з боку поляків, з боку британців, французів і американців.От ви вірите в такі гарантії, які будуть полягати в тому, що будуть вбивати за них, тих, хто вчинить повторний напад на Україну.Так, я не можу говорити від імені наших партнерів у Європі. Проте я щиро сподіваюся, що будь-які гарантії, надані Україні, будуть безумовними та надійними. Наслідки для будь-якої сторони, яка порушить таку угоду, мають бути чіткими та переконливими. Потенційний порушник повинен усвідомлювати, що порушення матиме реальну ціну.Я також цілком розумію обережність України, з огляду на попередній досвід, зокрема у зв’язку з Будапештськими домовленостями. Це абсолютно зрозуміла позиція.Однак у певний момент ми маємо дивитися вперед. Якщо мирної угоди буде досягнуто, я впевнений, що ваш уряд і його керівництво інтенсивно співпрацюють зі Сполученими Штатами та європейськими партнерами, щоб чітко визначити характер гарантій і відповідні умови.Як американець, я сподіваюся, що якщо ми даємо своє слово, ми твердо стоятимемо за цими зобов’язаннями. Переконаний, що більшість американців підтримають таку позицію. Історія США свідчить про готовність приходити на допомогу партнерам у складні часи. Це спадщина, якою варто пишатися.Водночас відповідальність не закінчується історією. Вона полягає у здатності дотримуватися свого слова сьогодні й у майбутньому.Ну, в будь-якому разі, мені би не хотілося, щоб безпека моєї країни залежала від доброго чи поганого настрою Кушнера, Віткоффа чи навіть Дональда Трампа. Це моя країна, я тут живу, тут живуть мої близькі, це важливо для всіх нас. І ми розуміємо, що ми, європейці, зараз повинні страхувати себе, ми повинні намагатися напрацювати інші додаткові сценарії.Один з них - це додаткові безпекові угоди з тими державами, яким може безпосередньо загрожувати небезпека з боку Росії. Зокрема, йдеться про Польщу, йдеться про Литву, Латвію, Естонію. Можливо про Фінляндію. Пекка Товері, колишній начальник військової розвідки Фінляндії, сказав мені, що Фінляндія готується до поганих сценаріїв. І це дуже-дуже серйозно. Треба, можливо, укладати угоди з тими, хто буде готовий силою зброї захищати своє існування. Можливо, такий би сценарій спрацював, як ви його бачите?Безумовно, якби я був на місці України, я б надавав першочергового значення розвитку власних спроможностей у сфері безпеки. Як я вже зазначав, особливо з лютого 2024 року, українська держава, Збройні сили України та Служба безпеки України продемонстрували високий рівень можливостей у захисті національної безпеки та суверенітету.Якби я був українцем, я б і надалі системно зміцнював ці спроможності. Водночас за наявності сильних і надійних партнерів, зокрема Сполучених Штатів, я б розраховував на збереження як партнерської, так і союзницької підтримки, адже це відповідає спільним стратегічним інтересам. Я часто підкреслюю у США: те, що відбувається тут сьогодні, має значення не лише для регіону. Україна робить вагомий внесок у безпеку Європи та ширшого міжнародного середовища.Сьогодні Україна є однією з ключових держав Європи, яка перебуває на передовій надзвичайно серйозного протистояння з небезпечним супротивником. Прикро, що склалася така ситуація, однак це одна з реальностей сучасного світу.Повертаючись до вашого запитання про можливі окремі чи колективні угоди з країнами Балтії, Фінляндією або державами Північної Європи, це рішення, безумовно, належить українському народові.З огляду на потенціал цих країн, я вважаю таку співпрацю цілком природною та взаємовигідною. Водночас, як американець, я зацікавлений у тому, щоб Сполучені Штати й надалі залишалися сильним і надійним партнером України. Після завершення цієї війни, а вона неминуче завершиться, світ, імовірно, зіткнеться з новими викликами, пов’язаними з Росією. У цьому контексті роль сильних партнерств матиме вирішальне значення. На моє переконання, Україна вже сьогодні є однією з держав, здатних відігравати вагому роль у цій майбутній архітектурі безпеки.Але на превеликий жаль, ми розуміємо, що попри всі проблеми, які мають і матимуть росіяни, і ці проблеми будуть пов'язані з війною, розуміємо, що диктаторські режими, які мають достатній рівень індоктринованості, наприклад, Північна Корея. Вони можуть тримати своїх громадян на рівні худоби і все одно триматись доволі міцно на позиціях.Свого часу, наприклад, ми беремо нацистську Угорщину чи нацистську Німеччину. Тобто, якщо є населення достатньо індоктриноване, якщо вони мають демонізованого ворога і вони розуміють, чим загрожує поразка, вони будуть стояти до кінця. Але Путін хоче жити. Політбюро російське хоче жити.І відповідно, як ви загалом володієте інформацією, ну хочеться вірити, що ЦРУ володіє інформацію, що відбувається на Валдаї, чи що відбувається, які оргії вони влаштовують в мавзолеї з Леніним. Я думаю, що все-таки ЦРУ знає більше, ніж я. Поділіться, будьте добрі, отими от кремлівськими сценаріями.Тут мушу підкреслити, що я – колишній.Як кажуть, колишніх співробітників ЦРУ не буває.Я не можу коментувати оцінки чи висновки ЦРУ. Можу поділитися лише власною думкою. Я не впевнений, що інтереси Путіна повністю збігаються з інтересами його оточення в Кремлі та в сучасній Росії. Це моя особиста оцінка. Вважаю, що в Росії є люди, які розуміють: нинішній курс поставив країну у значно складніше становище, ніж у 2014 році. Посилилася ізоляція, економіка зазнає серйозного тиску, а демографічні проблеми лише загострюються. У такій ситуації важко побачити, яким чином це може відповідати довгостроковим інтересам держави та тих, хто ухвалює рішення.Тисячі росіян залишили країну і нині живуть за її межами. Я особисто вважаю, що Росія ризикує зіткнутися з дуже серйозними економічними наслідками, якщо війна триватиме такими ж темпами. Більше того, країні доведеться ще довго жити з наслідками власних дій — руйнуваннями, стражданнями та звинуваченнями у звірствах, пов’язаних із конфліктом.Росії також доведеться мати справу з сусідом, який продемонстрував стійкість, зміцнюється і навряд чи забуде трагічні події в Бучі, Маріуполі та на Донбасі. Щоденні атаки на українські міста, зокрема удари по критичній інфраструктурі — опаленню та електропостачанню — у найхолодніші періоди новітньої історії, це події, які для багатьох людей залишаться у пам’яті надовго.На мій погляд, політика Путіна поставила Росію у глибоко проблемне довгострокове становище. Я не впевнений, що його рішення мають повну й беззастережну підтримку серед оточення. Багато хто, ймовірно, утримується від відкритої критики з цілком зрозумілих причин.Водночас я не вважаю, що майбутнє Росії обов’язково пов’язане виключно з Путіним — можливі й інші варіанти розвитку подій. І незалежно від того, наскільки він прагне продовжувати війну, залишається питання, чи зможе Росія підтримувати її нинішній масштаб, якщо Збройні сили України і надалі діятимуть так само ефективно.На мою думку, подальше посилення економічного тиску на Росію з боку Сполучених Штатів та їхніх європейських і західних партнерів, а також системні зусилля, спрямовані на обмеження виробництва і застосування таких систем, як «Шахеди», ракети «Кинжал» та інших технологій, що використовуються проти України, були б цілком виправданим кроком.Деякі з цих заходів уже вживаються.Ми не повинні залишати ці процеси поза увагою. Адміністрація чинить тиск на Індію щодо скорочення закупівель російської нафти. Водночас здійснюється суттєвий тиск на європейських партнерів з метою зменшення залежності від російських енергоресурсів. Ці зусилля мають бути послідовними.Разом із європейськими партнерами також ведеться робота щодо «фантомного флоту». Це справді важливий напрям. На мою думку, існує простір як для подальших кроків, так і для посилення вже чинних заходів.Путін повинен також розуміти, що президент Трамп наразі розглядає новий пакет санкцій, який підготував Лінзі (Ліндсі) Грем і який підтримали члени Конгресу. У разі його ухвалення Росія може зіткнутися з черговим етапом суттєвого економічного тиску, наслідки якого будуть вкрай серйозними.Це важливо враховувати і в процесі переговорів. Простір для затягування або нещирих дискусій поступово звужується. Саме тому було б доцільно використати цю можливість для пошуку реального рішення, завершення війни та припинення руйнувань, які завдають шкоди не лише Україні, а й самій Росії.Ми розуміємо, санкції - це дуже серйозно, але венесуельські сценарії, вони виглядають значно переконливіше, принаймні в телеекрані. Так, і хотілося би вірити, що буде той чи інший венесуельський сценарій в Росії, але можливо повториться та чи інша історія з Пригожиним. Всі говорили про те, що буде санкційний тиск, але росіяни проспали бунт Пригожина. І єдине, що їм вдалося з ним домовитись.Якщо говорити про про подібні сценарії, ви в них вірите в теперішній ситуації, що може прилетіти той чи інший чорний лебідь? От є відчуття, так, що вони почнуть між собою настільки сильно гризтися, що замах на генерала Алексєєва буде виглядати просто якоюсь, я не знаю, дрібною монетою?Справжні й довготривалі зміни в Росії можуть відбутися лише зсередини. Не думаю, що всі в оточенні Путіна або в російських владних колах поділяють його бачення та підтримують нинішній курс.Можливо, це звучить оптимістично, але я переконаний, що в Росії є люди, які розуміють: країна сьогодні стикається з серйознішими викликами, ніж у 2014 році. Ознак поступального розвитку дедалі менше, а війна проти України принесла передусім втрати та напруження. Альтернативи були і залишаються. На мій погляд, обраний шлях виявився стратегічною помилкою.Я сподіваюся, що частина його оточення замислиться над цим і пригадає, що у 1990-х і навіть на початку 2000-х років існували можливості для іншого курсу. Йдеться про шлях, заснований на співпраці з сусідами та розвитку двосторонніх і багатосторонніх відносин, а не на силових сценаріях чи прихованих діях із дестабілізації інших держав.Історія Росії знає чимало періодів, коли військові кампанії завершувалися невдачами і супроводжувалися внутрішньою нестабільністю. На жаль, такі етапи часто виявлялися вкрай складними і болісними. Якщо нинішній курс не зазнає змін, Росія, на мою думку, ризикує і надалі рухатися в цьому напрямку.