1. Класичний "підручниковий" підхід: є сильна сторона, яка перемагає, і є слабка сторона, яка зазнає поразки. Беремо умови, які висуває сильна сторона, і нав'язуємо їх слабкій стороні, пояснюючи, що інакше буде ще гірше. (Цей підхід детально аналізується в книзі Кілкаллена і Міллза "Мистецтво війни та миру"). Проблема в тому, що Україна не готова визнати, що вона зазнає поразки. З української точки зору, ніщо не свідчить про нашу поразку. Тому, коли Трамп заявляв Зеленському, що "у вас нема карт", він мав на увазі саме це. Ви думаєте, казав він, що ви не зазнали поразки, а з Вашингтону видно, що у вас нема шансів. А з Києва видно, що шанси є, могли б ми відповісти. Отже, цей підхід не спрацював.Читайте також: Щорічне послання Трампа: побіжна згадка про Україну — це не вихід з переговорів2. Бізнес-підхід (можна придумати більш влучні назви, але вони звучать неполіткоректно): дати всім сторонам конфлікту побільше грошей, щоб вони не сварилися. Звідси бачення сторін конфлікту, як дітей у пісочниці: а ось вам кожному по крутій іграшці, по коробці цукерок і по квитку в кіно. Не битися, не битися, миритися-миритися. Цей підхід використовується тепер. Кожна сторона отримає гігантські трильярди американських інвестицій (опускаємо той факт, що захист прав власності в Росії відсутній, та й в Україні досить посередній, а російські удари по американській власності в Україні навіть не привертають уваги).Інших варіантів миротворчості нема. Вступати в конфлікт з Росією США не будуть, якихось особливих важелів впливу на Росію в США просто нема, а залучати Китай — означає піти йому вклонитися та виконати його вимоги — це просто американська поразка.Отже, амбіція миротворчості розбилася об відсутність практичних механізмів впливу. Але говорити про це вголос не можна.А ви кажете: Трамп прийде — порядок наведе.ДжерелоПро автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академіїРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.