Це підігрівається заявами про рекордні знищення окупантів саме безпілотниками. Звідси й ініціативи: у ЗСУ створять дроново-штурмові підрозділи, про нарощення дронової компоненти у вже наявних батальйонах безпілотних систем лінійних бригад, про можливості відкривати підприємства виробникам за кордоном.Всі ці ініціативи від МО суттєво стимулюють галузь і розвивають зброю, у якій Україна прагне чи не до першості у світі. І це дійсно потрібно. Але.Якщо в одній галузі у нас додається, є ризик, що в іншій мінусується. Нещодавно заява журналіста, а тепер військовослужбовця Юрія Бутусова, про дефіцит снарядів — натяк на це. Не так давно військо сколихнула ініціатива МО прибрати арту до 155 мм з поля бою. Але ж нащо це робити, якщо на артилерію припадає 40% ураження противника? Такі дані дає ГШ. Є два основні аргументи, чому військо без артилерії ослабне: артилерія, особливо самохідна, переважає дрони у своїй мобільності: швидко розгортається, наводиться. І від команди "до гармати" до самого пострілу  минає від 3-х до 5-ти хвилин. В той час, як для вильоту дрона треба зо 20 хвилин (за які поле бою може вже змінитись) Показувала неодноразово у своїх репортажах з фронту увесь процес підготовки. артилерія працює за будь-яких умов. У морози в неї не порветься оптоволокно (бо його немає), не обмерзнуть лопаті, що призведе до втрати борта. І що головне, їй все одно погана видимість навколо. Доведено остаточно морозами цієї зими. Міністр Федоров на зустрічі із журналістами заявив, що в МО порахують витрати артилерії і будуть закуповувати снаряди не від заявлених запитів ГШ, а від реального використання. Читайте також: Настав час "бронюватись"Втім, є інша проблема: планування замовлення снарядів. Зокрема в українських виробників. У нас тут є два сектори: підприємства Укроборонпрому, які не спромоглися поки виконати повністю жодне замовлення;приватні українські підприємства, які налагодили лінійку виготовлення і чекають контракту ванні від держави. Але поки чекають. У чому між ними різниця? Памʼятаєте скандал з неякісними мінами, що потрапили на фронт? Так от це були міни з пороху, замовленого в теплих країнах, який до наших реалій не пристосований. Так тоді пояснювали провал на офреках вже ліквідованого Мінстратегпрому. І провалив їхнє виготовлення ПХЗ (Павлоградський хімічний завод, - ред.). До слова,  Юрій Бутусов зазначив, що за останні декілька років понад 50 мільярдів гривень було проінвестовано у державне підприємство ПХЗ для налагодження виробництва вітчизняних боєприпасів. Втім їх досі нема. Є ще один кейс: приватні виробники, які спочатку повномасштабки налагодили виробництва не лише 120 мм, а й натівських 155 мм. Не змушують себе чекати контрактів від держави й розвиваються разом з європейцями."Українська бронетехніка" ще торік заявила, що запустила виробництво 155-мм снарядів у 2025 році за ліцензією чеської Czechoslovak Group.Початкова потужність — 100 000 снарядів на рік, з планами на розширення. Це один з перших випадків успішного трансферу технологій для великого калібру в Україні.Завдяки "данській моделі" фінансування (прямі інвестиції союзників у приватний сектор), виробництво самохідних гаубиць "Богдана" (155 мм) зросло з 6 одиниць на місяць у 2023 році до понад 20 у 2025-му.  Про це зазначав президент: Данія надасть Україні 130 млн євро на розвиток оборонної промисловості. Це робить Україну лідером у Європі за виробництвом таких систем.Але у нас, журналістів, і досі в памʼяті історії,  коли на тиждень підрозділу давали 10 снарядів. При тому ділянка була гарячою. Все через неефективне планування держави у закупівлі снарядів у тих виробників, які можуть виконати контракти. Я зараз не буду перераховувати провальні контракти, які мала Україна від початку повномасштабного вторгнення за різних міністрів. Але є надія, що міністр оборони, цифри й математики змінить цю тенденцію.Головне: у своєму прагненні формувати реальну потребу на основі якісних даних та прибрати зоопарк неефективних рішень, важливо не втратити розуміння, що ефективні рішення на полі бою — це плюралізм зброї, яка розширює можливість ураження ворога за будь-яких умов.ДжерелоПро авторку. Юлія Кирієнко-Мерінова, військова кореспонденткаРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.