1. Чи зможемо перейти від героїзму до інституцій?Герої виграють битви. Інституції виграють війни.Інновації виводять в лідери. 2. Чи зможемо перенести війну на територію ворога?Наразі війна набагато дорожча для України, ніж для Росії. Потрібно змусити ворога втрачати більше і витрачати пропорційно більше.А це означає не тільки ефективніші санкції, а знищення російської військової, логістичної та промислової інфраструктури, позбавлення Росії союзників і ланцюгів торгівлі.3. Чи створимо модель довгої безпеки?Не "до замирення", а систему, здатну функціонувати в умовах постійної загрози. Світ напередодні фазового переходу і далі — до технологічної сингулярності. Чи спроможні ми зробити швидкість і адаптивність стратегічною перевагою?Читайте також: Атака на сенс війни4. Чи перебудуємо мобілізаційну модель?Справедливі правила, ротації, зменшення людської участі через технології — або соціальна ерозія стане стратегічним ризиком. Мобілізація заради цифр неефективна. Потрібна якість людського капіталу — а це означає посилення рекрутингу і в Україні, і в інших країнах, покращення людиноцентричної моделі управління, технологізація. 5. Чи створимо розподілену оборонну промисловість?Мережа виробництв, кластери, управління ланцюгами. Локалізація виробництва компонент і запровадження виробничої автономії.І разом з цим — енергетику воєнного часу: розподілену, резервовану, захищену.6. Чи стане військова інновація економічною стратегією?Або Україна стане R&D-хабом оборонних технологій Європи, або залишитися полігоном.Чи стане DefenceTech експортною стратегією, а не лише воєнною необхідністю? Якщо галузь має потенціал у десятки мільярдів, чи буде створено: регуляторну рамку, експортну політику, систему захисту IP, інтеграцію з НАТО?7. Чи зможемо конвертувати моральне лідерство у політичний вплив?Світ переходить у транзакційну логіку. Емпатії недостатньо. Потрібно, щоб інтереси України стали інтересами переважної більшості країн світу.8. Чи сформуємо власний ринок капіталу?Без внутрішнього капіталу не буде масштабування інновацій і повернення людей.Наразі капітальні інвестиції до ВВП скорочуються. Споживчий попит недостатній. Експорт не зростає. Подолати це можна виключно інструментами ліберальних економічних реформ і встановленням верховенства права для повернення довіри до юрисдикції.Читайте також: Війна в Україні та невтішний діагноз Європі9. Чи розв'яжемо демографічну проблему як стратегічну?Люди — головний ресурс нової реальності світу цифровізації та AI трансформацій. І це не парадокс — це наслідок того, що депопуляція і деградація системи освіти (просвіти й доосвіти) відбувається швидше за прогрес цифрових технологій і роботизації.Повернення талантів, інтеграція ветеранів, освіта, запобігання передчасної смертності та активне довголіття (75 років активного життя — на прапорі України) — це питання національної безпеки.Чи зможемо подолати зростання проблем з ментальним здоровʼям? Чи зможемо втримати технологічні таланти? Єдинороги — це добре. Але без розвитку людського капіталу це разові історії, які до того ж будуть історіями українців, а не України.10. Чи зможемо жити без постійної внутрішньої політичної війни?Персональні конфлікти руйнують довгу стратегію. Від соціальної фрагментації на побутовому рівні до блокування рішень місцевого самоврядування — все це послаблює ефект гетерархічності, мережевості та децентралізації.11. Чи навчимося мислити категоріями 20–30 років?Війна не закінчиться з одним політичним циклом. Держава повинна стати "довшою" за каденцію. Ані 34 роки "ходіння пустелею", ані "Велика війна" не розв'язали питання нашої візії й майбутнього. Виживання — найгірша зі стратегій у світі сфер інтересів. Потрібно перейти до моделей візійності, стратегічного управління на рівні держави. 12. Чи станемо архітекторами нового ЄС, а не лише його учасниками?Європа також перебуває у трансформації. Україна може впливати на її дизайн — або адаптуватися до чужих рішень.▪️Перші чотири роки великої війни Україна довела, що може вижити.Наступні чотири мають довести, що вона може перемогти — не лише військово, а системно.▪️Світ вступив у епоху технологічних воєн, економік виснаження і політичної турбулентності. Україна вже змінила світ.Питання в тому, чи змінимося ми достатньо швидко, щоб тепер вже не просто вижити в новій епосі, а щоб стати одним із її архітекторів.ДжерелоПро автора. Андрій Длігач, доктор економічних наук, український підприємець, генеральний директор Advanter GroupРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.