Я не знаю, чи ми стоїмо на порозі Третьої світової війни. Я не знаю, як взагалі можна вирішити питання Іранської великої війни, так званої Іранської кризи, тому що вона має наслідки на всьому Близькому Сході, і вона стала глобальним фактором великих змін. Зокрема, ми говоримо і про енергетичний інструмент, про енергетичний важіль.Проблеми з нафтою з'являються у Китаю, проблеми з нафтою, з газом можуть з'явитися у Європейського Союзу і, звісно, росіяни хочуть заробити на цьому. Так, йдеться про скасування санкцій і загалом переорієнтування ставлення до Росії. Шановний пане амбасадоре, питання глобальне, але вам слово.Багато чого залежить від того, як довго триватиме ця війна. Очевидно, що ціни на нафту різко зросли. Ціна на нафту марки Brent вперше за тривалий час перевищила 100 доларів за барель, але вчора знову різко впала через чутки, що президент Трамп припинить війну. Якщо вона завершиться вже наступного тижня, нинішнє зростання цін, імовірно, швидко зійде нанівець.Втім, якщо війна й ескалація триватимуть у найближчі тижні, вплив на світові ціни може бути довшим, особливо якщо деякі нафтопереробні заводи та об’єкти скрапленого природного газу на Близькому Сході зупинять роботу. Це матиме глобальні наслідки та принесе користь передусім Росії як нафтовій державі.Шановний пане Карпентер, а загалом ми можемо локалізувати цей сценарій, який загалом нас може призвести до третьої світової війни? Я розумію, що навряд чи вдасться провернути фарш у цій глобальній м'ясорубці, але в будь-якому разі ми бачимо, що руйнація світового ладу, вона набуває дедалі кривавіших форм.І якщо говорити про спроби локалізувати велику війну на Близькому сході, і якщо ми говоримо про інструменти тиску на Росію в теперішній ситуації, наскільки це реально?Це дуже влучне запитання. Без сумніву, світ став значно нестабільнішим. Нині існує набагато менше правил, що визначають взаємодію між державами. Тож теоретично ми можемо опинитися на межі третьої світової війни майже будь-коли.На мою думку, війна між Росією та Україною має більший потенціал призвести до третьої світової війни, ніж нинішня криза на Близькому Сході. Імовірно, вона буде відносно короткочасною, хоча її наслідки залишаться, адже Іран і надалі провадитиме свою діяльність, а чинний режим, найімовірніше, збереже владу.Отже, режим, який є природним ворогом США та Заходу, імовірно, і надалі шукатиме помсти в найближчі місяці та роки. Водночас, на мою думку, цей конфлікт зрештою згасне і не призведе до третьої світової війни.Натомість війна між Росією та Україною, до якої залучені Північна Корея, Китай та Іран, а також більшість західних країн, що підтримують Україну, має значно більший потенціал перерости у конфлікт масштабу третьої світової війни. Росія залучає на свій бік інші автократичні держави, тоді як Україну підтримує більшість ліберальних демократій світу.Ну, в будь-якому разі, Путін хоче продати свої акції якомога дорожче. І ми розуміємо путінський намір. Водночас ми усвідомлюємо, що Сполучені Штати показали свою силу. І найважливіше, вони показали готовність застосовувати насильство, не зважаючи на певні обмеження. Це принципово новий світ, і ми з вами про це говорили кілька місяців тому. І якщо говорити, наприклад, про кілька сценаріїв того, як може розвиватися ситуація. Зокрема, ми говоримо про ті чи інші контакти між адміністрацією Дональда Трампа і Китайською Народною Республікою, тому що назріває розмова між Сі Цзіньпіном і Трампом, і водночас сценарії стосунків Сполучених Штатів та Росії. Як ви це бачите? Це дуже цікаве питання. Складається враження, що нині Сполучені Штати дедалі більше йдуть на поступки іншим великим державам-суперникам, таким як Росія та Китай, і за президентства Трампа менш охоче вступають у стратегічну конкуренцію. У певному сенсі США можна уявити як більшу версію Угорщини, яка робить поступки Росії та Китаю, переймає окремі елементи їхньої зовнішньої політики та ухвалює законодавство, подібне до законів проти неурядових організацій, запроваджених у Росії та Китаї. Вона також активно вітає російські та китайські інвестиції. Повільно, але послідовно, Сполучені Штати теж рухаються в цьому напрямку.Я думаю, що в адміністрації Трампа є прагнення пристосуватися як до Росії, так і до Китаю. Це дуже чітко видно на прикладі Росії, але, гадаю, напередодні зустрічі Трампа і Сі Цзіньпіна наступного місяця ми також побачимо спробу досягти великої угоди про взаємне пристосування між двома країнами. Ознаки цього вже помітні у пом’якшенні риторики, відстрочці багатомільярдного пакета військової підтримки для Тайваню та інших подібних кроках.Отже, чим більше США відходять від ліберальної моделі і стають схожими на Угорщину чи, Грузію, тим більше їхня зовнішня політика нагадує політику цих країн.Ну, в будь-якому разі, Сполучені Штати продемонстрували китайцям, що вони готові вести глобальну війну проти потужного гравця, яким є республіка Іран. З іншого боку, я хотів би уточнити оті сигнали, які надходять з Москви і з Пекіна, вони свідчать про те, що росіяни і китайці, вони би були готові якось трішечки охолодити свої агресивні плани? Чи навпаки, вони чекають, що Сполучені Штати можуть видихнутись? Ну і Дональд Трамп озвучував кількість ракет, яка була витрачена і те, що витрачала попередня адміністрація Джозефа Байдена для підтримки України.Тобто все зайшло в надзвичайно велику, серйозну ситуацію. І ось, якщо говорити про сигнали з боку росіян і китайців, як ви їх відчитуєте?Не думаю, що готовність США вступити у війну з Іраном стримає Путіна чи Сі Цзіньпіна від реалізації їхніх стратегічних цілей.Щодо Росії та України, то я не бачу, щоб ця війна якось послабила прагнення Путіна встановити стратегічне домінування над Україною. Щодо Китаю, то, на мою думку, він уважно вивчає американський спосіб ведення війни, щоб зрозуміти, чого можна навчитися, але це навряд чи його зупинить. Швидше за все, це може стати для Китаю виправданням діяти так, як він вважає за потрібне у своєму регіоні. Якщо Сполучені Штати можуть розпочати війну без прямої загрози своїй території з боку Ірану, то Китай, безумовно, заявить, що має право застосовувати силу там, де, на його думку, під загрозою його інтереси. Ось чому я не вважаю, що ця війна стримає Путіна чи Сі Цзіньпіна.Ну, найбільше нас, звісно, в Україні цікавить, як це може вплинути на подальші переговорні треки. Ну, зустріч американо-російсько-українська відклалася, так, планована зустріч в силу того, що відбувається на Близькому Сході. З плюсів у Дональда Трампа зараз мислення переможця. Тобто він показав, що він може, що він готовий. Ну, ми не знаємо, чим це все завершується, але мислення переможця є, натомість у Путіна є вичікувальна позиція і мислення лузера. Тому що, якщо порівнювати Путіна і Трампа, Трамп зараз на коні. Можливо, він вершник Апокаліпсису, я не знаю, але в будь-якому разі, як ви гадаєте, як це може відбитися на отих от трьохсторонніх перемовинах?Чесно кажучи, я не покладаю великих надій на тристоронні переговори. Багато з тих переговорів, які ми бачили протягом останніх місяців, більше схожі на гру на публіку та імітацію переговорного процесу. Насправді я не думаю, що Путін готовий до будь-яких реальних поступок. Його цілі, на мою думку, залишаються такими ж, як і протягом останніх чотирьох років війни — підкорити всю Україну.Гадаю, керівництво України може відчувати певний оптимізм від того, що країна пережила цю складну зиму, тоді як позиції Росії на полі бою суттєво не змінилися. Якщо європейці зрештою зможуть мобілізувати заморожені активи та передати їх Україні, хоч це досі під великим питанням, то, на мою думку, ініціатива може перейти на бік України, і Путін опиниться серед тих, хто програв.А от щодо переговорів, то, відверто кажучи, я бачу дуже мало шансів, що вони принесуть щось більше, ніж ще кілька обмінів полоненими.Ну, ми в Україні не маємо жодних сантиментів до Ірану, не лише з огляду на іранську ідеологію, а ще й через військову допомогу, яку Іран надавав Росії. Іранськими шахедами вбито безліч мирних українців. І водночас я хотів би вас розпитати про те, як, на вашу думку, було би добре грати нам, Україні?Тому що зараз для України є надзвичайно важливий момент, і ми можемо підсилити нашу комунікацію з Вашингтоном. Але водночас ми усвідомлюємо, що це може потягнути за собою певні ризики. Ну і далеко не факт, з іншого боку, що Дональд Трамп захоче поглиблювати американо-українські відносини. Отже, шанс для України в теперішній драматичній війні.Я думаю, що це шанс у тому сенсі, що Україна може поділитися своїм досвідом у збиванні дронів — спроможністю, яка зараз особливо важлива, коли Іран починає вичерпувати запаси балістичних ракет і дедалі більше покладається на дрони для ударів по державах Перської затоки та сусідніх країнах.Водночас це можливість для України не лише у відносинах зі Сполученими Штатами, а й передусім із країнами Перської затоки. Вони мають давні торговельні та інвестиційні зв’язки з Москвою. І якщо Україні вдасться зміцнити свої позиції у відносинах з Катаром, Об’єднаними Арабськими Еміратами, Оманом, Бахрейном і Саудівською Аравією, це буде для неї дуже вигідно.Україна певною мірою має для цього можливості, адже її з країнами Перської затоки поєднує спільне занепокоєння щодо Ірану. Тому, на мою думку, якщо Україні вдасться й надалі зміцнювати підтримку в цьому регіоні, особливо у питаннях відбудови та доступу до фінансових ресурсів Перської затоки, це може стати для неї дуже вагомою перевагою.Ваше бачення макроекономічної співпраці між Україною та Європейським Союзом. Нещодавно в розмові з Єном Бжезінським, сином Збігнєва Бжезінського, я дізнався інформацію, що був певний тиск з боку теперішньої американської адміністрації на європейців. Зокрема, йшлося про так званий репараційний кредит. Росіяни через американців намагалися тиснути на Європу, щоби ми не отримали грошей. Ми розуміємо, що наш опір, наша стійкість і наша стабільність значною мірою залежать як від доблесті наших військових, так і від щедрості і спроможності платити наших європейських партнерів. Це дуже добре розуміє Путін і він намагається в будь-який спосіб тиснути на Європу, щоб вона зменшувала наше фінансування, сподіваючись досягнути соціально-економічного краху.Ми покладаємось на Європу, ми віримо Європі, і ми розуміємо, що з іншого боку Європа зацікавлена в стійкій, стабільній Україні, яка може не допустити активізації російських провокацій проти Європейського Союзу.Я повністю погоджуюся з Яном Бжезінським. На мою думку, адміністрація Дональда Трампа в США чинила значний тиск на європейців, щоб вони не погоджувалися на використання заморожених російських активів для операцій чи кредитування, і це справді велика проблема.Як мені видається, спецпредставник Трампа Стів Віткофф виходить із того, що ці активи можуть бути повернуті Росії в межах якоїсь великої домовленості.Водночас він, імовірно, розраховує, що Сполучені Штати могли б отримати частину цих коштів через інвестиції в Україну або інші фінансові механізми після завершення війни. Але, відверто кажучи, такий підхід серйозно підриває безпеку України.Україна потребує цих коштів уже зараз. Найрозумнішим і найстратегічнішим кроком для європейських країн було б конфіскувати заморожені російські активи та негайно передати їх Україні. Це дало б Україні довгостроковий ресурс для посилення власних військових спроможностей. Водночас це стало б сигналом для Путіна, що він не зможе просто перечекати Україну.Це продемонструвало б, що за Україною стоять значні ресурси і що будь-які додаткові сили, які Путін кине на поле бою, або додаткові кошти, які він витратить на озброєння, не змінять ситуації.Отже, це, по суті, найважливіший крок, який могли б зробити європейські країни. На жаль, адміністрація США закликає їх цього не робити. Водночас є й окремі європейські держави, зокрема Угорщина та Бельгія, які також не готові до такого рішення.Тому те, що США фактично підштовхують противників цієї ідеї не підтримувати таку позику, зовсім не сприяє вирішенню проблеми.Шановний пане амбасадоре Карпентер, а наскільки адміністрація Дональда Трампа може жорстко грати проти України? В нас зараз не надто є сильною наша позиція і розуміємо, що адміністрація Трампа має безліч інструментів тиску на нашу країну і на нашу владу. Наскільки далеко в своєму тиску може зайти Дональд Трамп і його команда проти України?Наразі військова допомога США Україні фактично призупинена, тож цей важіль зник. Водночас Україна і надалі отримує розвідувальну підтримку, і це, мабуть найпотужніший інструмент тиску, який Трамп зараз має, щоб схилити Україну до укладення угоди. Однак я не думаю, що цього буде достатньо.Звісно, США мають значно більше важелів впливу на Росію, якби захотіли їх застосувати. Втім протягом останніх 14 місяців ми не спостерігали особливого прагнення.Тому я не очікую, що Трамп змінить курс у найближчі місяці. Важливим фактором є й те, що його популярність у США зараз досить низька. Через це республіканські члени Конгресу, які підтримують Україну і протягом останнього року здебільшого мовчали, тепер мають змогу висловитись значно рішучіше.Якщо Трамп повністю припинить будь-яку допомогу Україні, включно з розвідувальною, і справді почне тиснути на Зеленського, думаю, чимало республіканців у Конгресі виступлять проти цього. Тим більше що зараз триває передвиборчий сезон, а в листопаді відбудуться проміжні вибори, і це навряд чи те, чого зараз прагне Дональд Трамп.Водночас він залишається дуже непередбачуваним лідером, тому ніколи не можна бути цілком певним, які рішення він ухвалить у найближчі місяці.Хотів би розпитати вашу думку на тему можливих виборів в Україні. Ми розуміємо, що підстав говорити про вибори нема, але є політична воля з боку американської адміністрації. Є інтерес Кремля, який би хотів за допомогою інструмента виборів збурити ситуацію в Україні. І ми розуміємо, що є і різні конкуруючі політичні середовища всередині нашої держави. Наше законодавство говорить одне, але є поняття: політична воля Дональда Трампа і його невтомних друзів Віткоффа та Кушнера. Як, на вашу думку, може виглядати ситуація з виборами в Україні?Я вважаю цілком абсурдною ідею проводити вибори під час воєнного стану, у розпал повномасштабної війни. Це просто нелогічно. І, гадаю, ваші глядачі добре розуміють, що насправді стоїть за цими розмовами.Росія прагне змусити Україну проводити вибори в умовах серйозних безпекових ризиків, щоб отримати можливість вплинути на їхній перебіг. Її мета — досягти політичного результату, якого вона не змогла здобути на полі бою: привести до влади в Києві проросійську силу. Саме тому Москва постійно просуває тему виборів, розглядаючи її як зручний інструмент для маніпуляцій.Вкрай прикро, що спецпредставник Стів Віткофф і Джаред Кушнер, зять президента, взялися просувати цю ідею. Звичайно, всі ми у США, хто підтримує Україну, хочемо, щоб у майбутньому відбулися вільні і чесні вибори. Але це має статися після завершення війни, коли умови будуть достатньо мирними та стабільними, щоб провести їх відповідно до міжнародних стандартів.Тож це не те, що може відбутися найближчим часом. Безумовно, вибори мають відбутися рано чи пізно, але точно не в найближчій перспективі.Є побоювання, що в певний момент може з'явитися ініціатива тиску на Україну в тому чи іншому питанні. Ми вже про це говорили, ну і відповідно, якщо говорити от про конкретну ситуацію з підписанням можливої безпекової угоди і надання Україні гарантій. Що, на вашу думку, мало би входити в пакет безпекових гарантій для України і що нам можуть пропонувати? Ну, тому що генерал Бен Годжес закликав мене бути і наших глядачів українських, бути надзвичайно пильними і обережними. Він сказав, що основне завдання девелоперів - укласти угоду, а не стежити потім за її виконанням. Генерал Годжес має рацію, і я цілком з ним погоджуюся. Складається враження, що ця команда переговірників просто прагне якнайшвидше досягти угоди, бо бачить у Росії можливість для заробітку.Якщо війна завершиться, вони, ймовірно, із задоволенням скасують санкції і почнуть вести бізнес із Росією. Чесно кажучи, саме це, на мою думку, є їхньою головною мотивацією. Усе інше відходить на другий план.Тому Україні варто бути дуже обережною щодо гарантій, які вона може отримати від США, або принаймні чітко розуміти, що насправді стоїть за цими гарантіями.У час, коли Сполучені Штати погрожують союзнику по НАТО, я маю на увазі Данію, захопленням її території в Гренландії, важко сприймати американські гарантії безпеки на папері як щось справді надійне.На мою думку, значно важливішим є постачання зброї. Але воно має відбуватися вже зараз, а не після завершення війни. Натомість цього не відбувається: адміністрація Трампа фактично призупинила поставки озброєння, які були започатковані за адміністрації Байдена.Тому я вважаю, що українському керівництву варто бути дуже обережним і не надто покладатися на ті гарантії безпеки, які пропонують Сполучені Штати.Довга війна на Близькому Сході може не активно вплинути на інтереси України. Так, ми розуміємо, що йдеться не лише про відволікання військових чи там матеріальних, фінансових ресурсів. Загалом питання України стає другорядним перед обличчям того, що розгортається загалом в глобальній політиці. Ну і от, якщо говорити про формування нової безпекової конструкції у світі, ми розуміємо, що є співпраця Сполучених Штатів з державою Ізраїль, яка скріплена в буквальному сенсі кров'ю. І водночас ми розуміємо, що є країни НАТО, які демонструють деяку пасивність.Як, на вашу думку, буде виглядати історія з п'ятою статтею НАТО? Тому що іранські дрони летять по різних об'єктах, зокрема і країн НАТО. Ну, французи наразі демонструють свою готовність. Побачимо, що буде далі. Наразі кілька іранських дронів пролетіли у бік турецького повітряного простору, і повітряні патрулі НАТО змогли їх збити. Втім підозрюю, що з внутрішньополітичних міркувань президент Трамп намагатиметься завершити цю війну протягом наступного тижня або двох.Не думаю, що вона триватиме довше березня — через вплив на світові ціни на нафту, можливість додаткових жертв серед американців і те, що ця війна просто не користується популярністю у США. Я не знаю, якими будуть побічні наслідки, але, безумовно, ви маєте рацію: зараз міжнародна увага зосереджена на Ірані, а не на Україні.Щодо наших союзників по НАТО, зокрема Франції, яка запропонувала надіслати винищувачі для перехоплення іранських ракет і дронів, я хотів би, щоб подібну пропозицію зробили і для України — щоб надіслали винищувачі для збиття дронів над Україною. Зрештою, Україна є частиною європейської архітектури безпеки, і, ймовірно, Франція має більший інтерес у безпеці України, ніж у безпеці країн Перської затоки.Тому для мене дещо дивно чути, як президент Макрон пропонує відправити винищувачі до Перської затоки, але не готовий зробити те саме, скажімо, для Західної України, щоб створити повітряний щит над західними регіонами країни. Я хотів би, щоб він це зробив, але, на жаль, не бачу, щоб це могло статися найближчим часом.Ну, свого часу ми з вами говорили про оновлену доктрину національної безпеки Сполучених Штатів. І ви витворили дуже багатьох романтиків в Україні і не лише в Україні. Говорячи про те, що зараз може відбуватися певний перерозподіл, вплив і впливів на зони впливу. Вже даруйте за такий каламбур. І от якщо говорити про теперішню ситуацію, так, про те, чим будуть намагатися торгувати росіяни.І яку модель, на вашу думку, росіяни би хотіли виторгувати у Сполучених Штатів, зокрема, коли ми говоримо про Україну. І яку модель навпаки хотіли би бачити американці. Які, на вашу думку, реалії оцього от переговірного процесу для статусу України, як суверенної держави?На мій погляд, адміністрація президента Трампа готова піти на поступки за рахунок суверенітету України.Мені здається, що Кримська декларація 2018 року часів першої адміністрації Трампа фактично відкладена вбік. Не схоже, що зараз у Вашингтоні керуються її принципами. Складається враження, що вони були б цілком готові погодитися на передачу Росії всього Донбасу, заморозити лінію фронту в Запорізькій і Херсонській областях і, можливо, піти ще далі — зробити кроки, які в довгостроковій перспективі підриватимуть суверенітет України.Наприклад, це може включати обмеження чисельності українських Збройних сил. Гадаю, що США продемонстрували, принаймні у 28-пунктному плані, розробленому Стівом Віткоффом, готовність піти на значні компроміси щодо суверенітету України. Не думаю, що наші союзники по НАТО готові підтримати такий план. Вони можуть бути готові підтримати Україну, можливо, навіть погодившись на певні територіальні поступки, але не настільки, як, схоже, готові це зробити Сполучені Штати.Тож доки Україна продовжує боротися за свій суверенітет і територіальну цілісність, ці принципи залишатимуться важливими, особливо для Європи.