Еспресо
Нещодавно Путін звертався до української армії “не виконувати злочинні накази хунти”. Ви обговорювали, може, якось цю пропозицію? Може, знаєте, збиралися, як на картині відомого уродженця Чугуєва українця Іллі Рєпіна. Щось було таке у вас?Та дивіться, ми все сказали ще в 22-му році. Іди на… Якщо коротко. І кожного разу, коли це створіння літнього віку, надто літнього віку, щоб бути в здоровому розумі, викидає з свого гнилого рота чергову порцію брєдятини. На неї не треба реагувати. Ми кажемо вчергове “іди на …” Все дуже просто.Окей, якщо серйозно, а взагалі, як ви оцінюєте оці останні активності Кремля, оці погрози стерти Київ з лиця землі? На що вони розраховують? Ну, власне, і що робити киянам? Що дуже важливо. Я вчора розмовляв з друзями своїми з Києва. І проскакують такі наративи під час розмови. Ну чого я розмовляю зазвичай? Чому я телефоную? Коли мені щось треба? Ну таке зараз життя. Весь в роботі, весь у війні. Коли щось треба, ти дзвониш, кажеш: "Друзі, там, чим можете допомогти? В мене таке завдання". Мені кажуть: "Слухай, ну а як ти думаєш, а це правда, що Росія наносила удари у відповідь на те, що ми там наносимо удари по їхнім НПЗ, по їхнім заводам і так далі?" Я кажу: "Дивіться, ні, це неправда. Удари Російської Федерації по території України жодним чином не корельовані з нашими ударами по території Російської Федерації. Ну, тобто, це не є відповідь. Це системна робота.Просто в нас буває так, що у зв'язку з такою складною атмосферою повномасштабної війни, інколи затьмарюється пам'ять. Що я маю на увазі? Ну, дивіться, 22 рік Україна била по території Російської Федерації? Ні, не била. Нам прилітало все, що могло прилітати сюди. Балістика, крилаті і так далі. 23 рік - тільки прифронтові місто, вздовж лінії державного кордону, Україна почала застосовувати Хаймарси.І це була там купа погоджень, щоб десь там тлунути в ту саму Російську Федерацію. Знову таки, Росія як била по Україні, так і продовжувала бити. Не корельовано з тим, як ми там вдарили по Білгородщині, вони просто насипали в міру своїх можливостей. І зараз відбувається точно те саме. Я прошу український народ звернути увагу на наступне.У випадку, якщо б Служба безпеки України не провела операцію “Паутина”, яка знизила чисельність і популяцію російської авіації, що спроможна запускати крилаті ракети. Якщо б Україна не наносила системні ураження по НПЗ, це об'єкти, які продукують нафтодолар для російського компенсаційного бюджету, які потім конвертуються в ракети, в безпілотники, в інше озброєння, яке нас тероризує, яке летить по українцям.Якщо б не наші операції і розробка ракетного озброєння, яке вже працює по території Російської Федерації, по їхніх об'єктах, що обслуговують військово-промисловий комплекс, виготовляють комплектуючі, виготовляють готове озброєння. Якщо б ми туди не били, ситуація була б інша. Росія б наносила удари не два рази на місяць, що ми називаємо масованими, а це було б кожен третій день, бо у ним би було чим воювати, тобто більше ракет, більше безпілотників. А цілі і наміри по Україні, що тоді, що зараз беззмінні. Тобто кореляція в ударах між українською стороною по Росії і Росії по Україні полягає лише в тому, що кількість ударів, які може завдати Російська Федерація, напряму залежить від того, яку кількість завдала держава Україна по території Російської Федерації, стільки ми озброєння та спроможності військово-промислового комплексу знищили на території так званої Росії. От в чому причинно-наслідкового зв'язку.Чому Путін грає? Чому він зараз звертається до Трампа і пішло-поїхало? Та все дуже просто. На фронті стоїть, немає можливості у Путіна проводити активні дії. Український солдат зупинив армаду Російської Федерації. Друга складова: на оперативному рівні вони почали горіти, 70-100 кілометрів за лінією бойового зіткнення, логістика зараз горить в противника від наших безпілотників.І на стратегічному рівні вони пропускають, знаєте, як недолуга футбольна команда, все в свої ворота. Тобто дуже багато ракет і безпілотників українців долітає до визначених цілей. Як наслідок, Путін розуміє, що він цю війну програє. Для того, щоб йому збалансувати ситуацію, йому треба піднімати ставки і грати. Що він робить.Він звертається до Сполучених Штатів Америки, що: “Дивіться, ми типу будемо бити по Києву, то поговоріть, будь ласка, з президентом України, може він якось вгамує своє військо, а може він піде на поступки, і тоді ми типу не будемо бити”. Слухайте, стільки б не було розмов кожного разу Росія наносить удар і знову, і знову про що б не домовлялися, чи перемир'я, чи неперемир'я.Тому я щиро прошу не підтримувати російські наративи про те, що Росія якби б'є у відповідь на українські удари, це не відповідає дійсності. І давайте ми всі для себе ще раз засвоїмо наміри Росії: знищити кожного з нас, бо Росія прагне знищити українську державність, а державність заключається в народі, в нас з вами. І для того, щоб цього не відбулося, щоб Росія програла, ми мусимо бути єдні і стійкі, як на фронті, так і в тилу. Про що я щиро прошу.Ну, ви дещо ж відповіли на моє наступне запитання, яка ситуація на передовій. Ви сказали, що там в Путіна відбувається. Очевидно, якщо в нього погано виходить воювати, в нього завжди, в принципі, у росіян традиційно, історично непогано виходить грати в якісь інформаційні операції, спецоперації, в пропаганду. І я от просто зараз спостерігаю в контексті того, що ви говорите про російські наративи, мовляв, це “отвєтка” і тому подібне.Оцей російський діпстейт, який в Україні існує, так, журналісти, політики, досить впливові в минулому навіть, які кричать: "Давайте миритися", так, або в тому контексті, або знову ж таки, що це нам за 9 травня, що це нам за це, що це нам за це. Очевидно, останні консерви паляться, очевидно, що в нього є дійсно проблеми. Це така спроба інформаційно примусити Україну до миру?В нього якесь є вікно, в яке він мусить заскочити і якось вискочити з цієї війни. Я не знаю, яка кінцева ціль цього всього, що зараз відбувається? Знищення української державності. От кінцева мета. Він шукає варіанти. Ось дивіться, зараз ми почали говорити про Чернігівщину. Чому? В Путіна солдат не вистачає. Тобто Сили оборони вже п'ятий місяць, виконуючи завдання Міністра оборони, головнокомандувача, за рішенням вставки, тобто за рішенням президента України, наростили спроможності по знищенню живої сили противника на передній лінії, яка є для них основним рушійним інструментом, бо саме жива сила просувається вперед. Сили оборони вже п'ятий місяць знищують більше в розрізі місяця, ніж Росія спроможна поставити до строю.Як наслідок, їм нема ким штурмувати в моменті часу так інтенсивно, як вони б того хотіли. А значить, летять до чортів усі кроки, які визначає диктатор Путін по окупації української землі. Що вони далі роблять? Всередині вони створюють передумови наступні. Перше: перепис населення з точки зору військовозобов'язаних, прикріплених до військоматів. Тобто вони готують передумову до примусової мобілізації.Паралельно диктатор Путін штовхає самопроголошеного президента свою баланку до того, щоб він в'язався в війну. Чому? Бо для Путіна це в моменті часу додаткова енна кількість вояків, які спроможні запалити ще одну лінію оборонного зіткнення, ще одну частину лінії оборонного зіткнення. І як наслідок, Силам оборони доведеться з основних напрямків знімати якусь кількість сил і засобів для того, щоб протидіяти Чернігівському виклику, який буде зі сторони Білорусі.Путін, Лукашенко і так, і так, і так поки не виходить, але він може його дожати для нас - це загрозливий напрямок. Плюс додатково примусова мобілізація. Тобто, ми кажемо про те, що зараз Росія усвідомлює, що програє і Путін рищить, він шукає інструменти, щоб ще зробити для того, аби мати можливості повернути тактичну ініціативу на свою користь і мати можливості говорити про певні здобутки.Руска пропаганда вже третій місяць говорить про Малу Токмачку. Росіяни, я переконаний, ну, дивіться, вони просто не знають, де це знаходиться і не знають, який це за розмірами населений пункт. Більше того, вони неспроможні проаналізувати переважна більшість, якій це згодовують, які він має стратегічне чи тактичне значення на полі бою.Я вам гарантую це, що ніхто не знає, але з пропаганди здається, що Мала Токмачка - це такий населений пункт на рівні Бахмута, або Соледара, або іншого. Ну розумієте? Тобто коли немає здобутків, пропаганда починає засажувати: Мала Токмачка, Мала Токмачка, Мала Токмачка, пішло-поїхало. Більше того, так вони ще неправду кажуть, тому що Мала Токмачка знаходиться під контролем Сил оборони України, а Росія вже третій місяць розповідає, що її захопили. І от для того, щоб переломити цю ситуацію, Путін шукає інструменти і варіанти. І терор українського населення - це один з тих самих інструментів впливу на українське суспільство. Вони насправді нас так і не вивчили, тому що вони ставили ставку на зиму 25-го року, 25-26-го. Ось-ось Україна б мала вже зламатися, але все одно в них нічого не вийшло, і, я думаю, не вийде, звичайно, і цього разу. Але, якщо ми говоримо не про стратегічний, а оперативний рівень і вже безпосередньо до сфери вашої діяльності. Україні вдалося повернути ініціативу в дронах, яку ми втратили десь, напевно, в 23-му році. Але чи не зможуть росіяни знову перехопити ініціативу?От просто, щоб, напевно, не варто ворога недооцінювати, так? Вони не раз демонстрували певну таку гнучкість, вміння адаптуватися, все-таки в них імперські ці інституційні якісь механізми напрацьовані. Звичайно, у них є свої проблеми, але тим не менше, це уже такий, ну, я не скажу, остаточний перелом, але чи не зможуть вони знову викрутитися, вислизнути і щось придумати?Є три складові. Перше: я не погоджуюся, що ми віддавали тактичну інфраструктуру у безпілотниках. Просто безпілотники - це не дрон. Безпілотники - це ціла галузь, яка ділиться на сектори, на розвідувальні, ударні, крило, мульти ротор, різного радіуса дії, різного призначення і пішло поїхало. Ну там довго дуже довго розповідають, не вистачить ефірного часу. Це ціла галузь, цілий рід військ, сили безпілотних систем утворення під виконання завдань безпілотниками.Тому були напрямки, в яких противник перебрав ініціативу. Це до прикладу розвідувальні крила з двигуном внутрішнього згоряння - Орлан. Ну, точно в них було їх більше, чим у нас, до прикладу, ACS . Але якщо казати про Front Strike, тобто про дрони розвідувальні, кількість мавіків, FPV, дронів-камікадзе, тут ми не поступилися противнику і тримали весь цей час перевагу, за винятком дронів на оптоволокні.Ну, коли Китай дав безрівну кількість оптоволокна, на певний період часу Росія нас випередила, але зараз також ця ситуація вирівняється. Ми не віддавали тактично ініціативу з точки зору технологічного розвитку і з точки зору застосування безпілотників загалом на лінії бойових зіткнень. І до цих пір Росія вчиться в нас. Тобто вони зараз роблять дзеркало Силам безпілотних систем.Тобто Мадяр Броуді зробив зараз ті Сили безпілотних систем, які є настільки ефективні, що маючи 2,5 % особового складу від сил Силової оборони, маючи всього 2% від загального фінансування, ми знищуємо 35 цілей противника від 100. Тобто від усіх, які знищують Сили оборони, умовно 100 знищили Сили оборони, 35 будуть наші.Звісно, це здобутки і командирів структурних підрозділів і основне - українського солдата, українського пілота, який виконує задачі на лінії бойових зіткнень. І в першу чергу це здобутки українського солдата. Але ми збудували таку систему, яка є настільки ефективною, що противник тупо передирає один в один. Тому дуже часто про певні тактики застосування та технологічні рішення ми воліємо мовчати, бо тільки ми починаємо говорити, противник відразу відтворює точно те ж саме.Тому станом на сьогоднішній день я маю сказати, що дійсно так і залишається, певна номенклатура безпілотників противник нас випереджає, але якщо взяти середньостатистичного, то тактична ініціатива, ініціатива технологічна, вона продовжує залишатися і бути в руках Сил оборони. Ви згадали про досвід Сил безпілотних систем, це вже легендарний, напевно, досвід. Він точно вписаний в історію світових підручників по війнах, військових, воєнних і тому подібне.Скажіть, будь ласка, а як так вийшло, що там вдалося і чому ці сили, цей досвід, ці механізми СБС не можна масштабувати на всю армію? Чому вся армія не може бути такою, як Сили безпілотних систем?Може. Дивіться, багато хто каже, ну, там в професійній сфері: “Та вони там щось не можуть зробити і так далі і так далі”. Я маю на увазі тих, хто не займається цим профілем. Я тоді кажу завжди: "Друзі, а скажіть мені, будь ласка, а ви всі генії? Ви отак просто народилися і зразу пішли? Чи ви трошки повзали або вперед, або назад, але ви повзали перед тим, як піти? Потім невпевнено стояли на ногах, а потім почали бігати. А хтось став олімпійським чемпіоном?” Все це навик, все це шлях, який необхідно пройти. І інституційно ті військові частини, ті з'єднання, які приймають участь в бойових діях з початку повномасштабної війни, вони зараз знаходяться на високому рівні.Як ті, які входять до складу Сил безпілотних систем, так і ті, які входять до Сухопутних військ, чи десантно-штурмових, чи морської піхоти. Інституційно вони навчилися воювати, вони воюють дуже добре. Ті, хто були новоутворені, або бригада була повністю розвалена і перезбиралася, звісно, у них рівень буде гірше. Але що важливо, дивіться, як ми перебираємо, от 429 бригада Ахіллес, я як командир, я дивлюся, значить, в сухопутці, там є якийсь супер крутий досвід. Дивіться, я вже там. За дві секунди я вже там. Я кажу: "Хлопці, приймайте мене. Скажіть, будь ласка, що тут, як це ви робите, бо мені треба перейняти до себе". І коли я щось роблю краще, мені дзвонять і кажуть: "Слухай, блін, братан, ти можеш прийняти?" Я говорю: "Давай, давай, всіх сюди, все розкажу, все покажем, все навчим. Будь ласка, переймайте досвід”. Чим більше нас, чим міцніші ми, чим краще ми обмінюємося інформацією і тактиками, тим сильнішим і стійкішим стає українське військо. Юрію, буквально два тижні тому ЗСУ вперше дотягнулися до ключової траси Таганрог-Джанкой. Це півтори сотні кілометрів від лінії бойового зіткнення. Це фантастичні відео, коли горять бензовози, коли російські водії бояться їхати по цій трасі. Вже понад сотня атак, здається, зафіксовані на цю дорогу. Сальдо закриває її для цивільного транспорту. Вони можуть її захистити? Я не знаю, ну, бо це ключова ця логістика на Крим і всієї південного угруповання військ. Антидронові сітки, там, додаткові панцири, Тори. Скільки часу їм потрібно, аби зірвати отой український план з перерізання логістики? Закрити повною мірою - це неможливо. Спробуй пояснити. Ну, ось дивіться, якщо ви вкриваєте сіткою, відразу має бути група, яка буде виїжджати і поновлювати. Вздовж дороги вам треба ставити засоби радіоелектронної боротьби, щоб вони давили управління нашими безпілотниками і також додатково маневрені вогневі групи.Чи є ресурс, щоб поставити на такі протяжності і на всіх дорогах, які йдуть, скажем так, в глибокій тиловій логістиці, ну, це завдання виконати надзвичайно складно. Тому техніка противника буде горіти рівнопропорційно спроможницям українського військово-промислового комплексу. Тобто чим більше безпілотників, тим більше буде горіти цієї техніки. І ви ж маєте розуміти, бо знову таки, спілкуючись з цивільними, не кожен розуміє, про що йде мова.Ну, типу, я спробую пояснити якось на пальцях. Оце гармата, вона ворожа, стріляє от сюди от в передній край по наших постах. Отут стріляє по наших піхотинцях. Значить, для того, щоб вона стріляла, їй мають привести снаряди. Логічно, да? Снаряди можна привезти по одному на кравчучці. Але чи можна на кравчучці привезти, ну, вже такий вислів, бо реально росіяни так і возять до гармати.На кравчучці? На кравчучках, абсолютно серйозно. Ну, дивіться, питання в тому, що все, що стосується там роботизованих наземних комплексів, Буханок і так далі, близько до гармати під'їхати не може, бо Сили оборони їх відразу спалюють. Тому вони застосовують будь-які тактики: віслюки, кравчучки, все що завгодно для того, щоб забезпечити гармату. В них поки що ще вистачає живої сили.Тобто вони можуть взяти 10 піхотинців, дати їм по кравчучці, вони завезуть по одному снаряду до гармати, буде 10 пострілів. Але я до того, що на кравчучці ти 100 кілометрів від лінії бойового зіткнення ніяк не навозишся. Це можна зробити в ближній логістиці так 10-12 кілометрів пройти пішим ходом. А до цього працює ж логістика.І якщо ми спалюємо там ту машину, яка привозила від лінії бойових зіткнень ось сюди на глибину до 12-20 кілометрів, в глибину бойових порядків противника, де розвантажуються ці снаряди. Звідки потім беруться на кравчучку і йдуть до гармати. То відповідно гармата що робить? Просто стоїть і нема чого стріляти. А якщо ми ще знищили склад в глибині 100 кілометрів, тобто це склади на оперативному рівні, з яких боєпостачається передній край швидкого підльоту, підскоку, так їх назвемо.Якщо ми їх там привалили нормально безпілотниками, то у них згоріло. Гармати стоять, люди є, а стріляти нема чим. А якщо противник не стріляє по нас гарматами, що це дає можливість зробити? Це дає можливість покращувати свої позиції, вкопуватися, вгризатися в землю більше. Це дає можливість маневрувати, просуватися вперед, покращувати тактичне становище. Бо коли ми говоримо про гармату, це ж стосується і всього іншого. Це стосується і безпілотників, розвідувального, ударного типу дії. Це стосується будь-яких інших інструментів, які необхідні для ведення активних наступальних дій.Тому техніка противника, їхня логістика, їхні склади будуть горіти рівнопропорційно нашим виробничим спроможностям, а також мобілізаційним процесам, які відбуваються в українській державі, бо за кожним дроном стоїть жива людина. В своєму останньому тюремному Urbi et Orbi від Гіркіна, він дав доволі такий точний, знаєте, діагноз: Росія програє війну, але сподіваюся, що він дав і не менш точний прогноз, що Україна може висадити десант в Криму. Це було майже місяць тому і досить скептично тоді це сприймалося, але після перерізання цієї логістики, так, на півдні, воно вже не так смішно виглядає. І кажуть, зокрема, що наш контрнаступ в 23-му провалився через те, що ми не перерізали цю ключову трасу. Ми зробили якісь висновки і щось дійсно може готуватися по Криму? Нічого не знаю (сміється, - ред.). Я вам лише скажу, знаєте, про таку річ, треба ж так сказати, знаєте, щоб всі це зрозуміли, але не не сказати на пряму. Дивіться, коли свого часу, ви пам'ятаєте 22-23 рік, виходили ряд посадових осіб найвищого рівня і казали про те, що ми можемо вийти на адміністративні межі, на лінію державного кордону і, можливо, ми можемо бути в Криму.Дивіться, зараз там приходять чорнороті: "Так і так. Вони от казали нам неправду”. Та ні, ні, ні, ні, почекайте, треба дивитися в розрізі часу. Був вже певний план і задум в рамках цього плану задуму у нас був комплект військ, тобто людей, яких ми підготували для ведення ударно-штурмових наступальних дій, але у нас не було техніки. Цю техніку пообіцяли дати наші партнери. Називати ці чудові країни не будемо, але ми завжди будемо пам'ятати. Їхній захист, гарантії воєнні на відмову від ядерного озброєння і багато чого іншого. Завжди будемо пам'ятати. І ми, і наші діти. І дуже добре приймати рішення, як з ними співпрацювати в подальшому. Так ось, нам не прийшов комплект необхідних засобів. Артилерія, озброєння, броньованої техніки, необхідної номенклатури боєприпасів. Як наслідок, ми втратили вісім місяців переваги тактичної на полі бою, коли противник був абсолютно відкритий, незахищений. Коли його можна було брати, я перепрошую за порівняння, але фактично голими руками. В цей період часу, доки пішло зволікання по техніці, яку ми мали отримати, Росія, ну вони ж не дурні, ви абсолютно правильно сказали, противника не можна недооцінювати. Вони дуже добре прочухали, що прийде для України, тобто яке озброєння дадуть нам наші партнери.І до моменту, доки б це озброєння прийшло, противник перше вкопався, що вони дуже добре вміють робити, так що їх викоряти дуже складно. А по-друге, налаштував протидію на ту номенклатуру озброєння, яке прийшло. Ось тому нам і не вийшло вийти на ті рубежі, які були попередньо визначені. І це співвідповідальність або навіть відповідальність тих, кого ми називаємо стратегічним партнером.Про це потрібно пам'ятати, тому що зволікання для нас на той період часу за собою потягло і травмування, і гибель нашого основного капіталу війни, наших солдат. Про це також потрібно буде обов'язково пам'ятати з плином часу. На завершення що хотів сказати. Що може бути далі? Якщо хтось сказав рік назад, що наші крилаті ракети будуть бомбити Москву, я думаю, що переважна більшість покрутила пальцем біля виска. Але це вже відбувається сьогодні.Тому де ми опинимось завтра, покаже лише час і доблесть українського солдата. Але те, що у нас є спроможність випірнути в тому місце, де противник найменше очікує - це чиста правда.
Go to News Site