Еспресо
Тим більше вдячності при цьому маю до тих поляків загалом, і моїх особистих друзів, які попри внутрішній зсув у своїй батьківщині, продовжують відстоювати принципи здорового глузду у стосунках наших держав. При цьому, з усім сумом та чесністю перед самими собою, треба сказати правду про те, чому подібні ситуації продовжують траплятися. Нас, українців, дивує коли частина польського суспільства та політиків гостро реагують на наші внутрішні справи щодо вшанування тих чи інших постатей українського Пантеону. Ми говоримо про те, що історію треба залишити історикам. Що, на жаль, наша спільне багатосторічне сусідство затьмарене актами взаємного насильства, политого невинною кровʼю жінок та дітей з обох боків. Ми доводимо що вшанування героїв УПА та ОУН аж ніяк не є актом направленим проти права Польщі мати свій погляд на власну історію, є нашою справою і що в контексті національно-визвольної війни проти Росії ми не можемо не асоціювати себе з тими національними силами, які боролися за віднайдення незалежної самостійної України, розірваної в той період між трьома імперіями. Врешті, на рівні історичного діалогу ми визнаємо відповідальність українців за злочини проти поляків, але при цьому просимо паритетного ставлення від Польщі — адже саме колонізаторська політика Варшави викликала цей, без сумніву, жорстокий спротив з боку українців. Читайте також: Як реагувати Зеленському на заяву НавроцькогоМи дуже дивуємось тому, чому ці раціональні аргументи не сприймаються частиною польського суспільства попри усі виклики для безпеки Польщі з боку Росії та увесь вклад українців у те, щоби ця орда не стояла на підступах до Кракова, Любліна та Варшави. Ми дивуємось тому, чому Польща, принаймні найбільш гучна її частина все частіше поводить себе як Росія. Яка в довоєнний період постійно висувала нам претензії щодо нашої історії, нашої мови та нашої культури. Правда, на жаль, полягає у тому, що та частина Польщі нічим від Росії не відрізняється. Історія для цих галасунів та популістів — це не причина. Це привід. Привід для легальної каналізації своєї фрустрації та свого шовінізму щодо самого факту існування України. Ця частина польського суспільства нічим не відрізняється від росіян. Вони живуть з відчуттям ресентименту по втраченій мініімперії. І зі стійким відчуттям величності польської нації, яка безумовно є вищою за сусідів, які повинні їй вклонитися. Під подушкою кожного з цих борців з "українськими різунами" лежить маніфест "Табору великої Польщі" та збірка творів Дмовського. Після обурених постів щодо УПА у Твіттері, ввечері між своїми, ці пани тихо промовляють те, що поки є неприйнятним для публічного простору — що Львів є безумовно польським містом. А українці, звичайно, молодці, але що з них візьмеш — народ "хамів", яким далеко до справжніх "панів". Читайте також: Україна-Польща. У скляному домі не кидають каміннямМи можемо вклонитися хоч три рази, затаврувати УПА, назвати усі школи Волині іменем Стефана Ровецького (до речі, "сусідом" Бандери в бараку Заксенгаузена), але це не допоможе. Бо проблема не в цьому. А в зачепленому хворобливому его частини польського суспільства, яке прагне "поваги" від всіх навколо і ніколи не отримує цієї достатньо досхочу (як тут не згадати сакраментальне російське "Ты меня уважаешь?"). І ще. Чому аргумент про війну та наше героїчне стримування Орди, яке надає Польщі час — не є аргументом для цієї частини соціуму, ба більше сприяє її радикалізації щодо України? Все просто. Коли українці у 2022 році були народом-жертвою — усім було просто бути великодушними. Але переварити образ українця-переможця, народу-героя, ця частина поляків не в змозі. Адже хам, який втікає від навали в ліс та просить захисту у пана — це природний шлях подій. Але хам, який демонструє звитягу, відсіч, героїзм, самопожертву, стійкість — вже не хам. Хами себе так не ведуть. Він — шляхтич, воєвода, лицар! Тобто — рівний. А визнати українців рівними собі для цієї частини поляків — рівноцінно ментальному самогубству. Бо на відчутті нерівності та вищості, як на трьох китах, стоїть уся їхня самооцінка, самоідентифікація та відчуття самоцінності! P.S. Ще раз моя глибока подяка усім полякам, яки стоять пліч-о-пліч з нами у цій війні.ДжерелоПро автора. Сергій Висоцький, журналіст, колишній народний депутат України.Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Go to News Site