Еспресо
Ну що, Лавров відкрито почав говорити про готовність Росії бити по українських офіційних будовах. І ми розуміємо, що йдеться про підняття рівня ескалації на ще вищий рівень.На вашу думку, чим була спричинена оця от дивна заява Лаврова, тому що Кремль донедавна намагався ухилятись від того, що він фактично бере відповідальність за терористичні атаки подібного роду. Дуже хороше запитання. Думаю, зараз Україна набирає темп на полі бою, а нові українські дрони вже здатні бити по російських лініях постачання на оперативній глибині. Україна вже опанувала тактичну глибину FPV-дронів, а також удари на стратегічній глибині — за сотні кілометрів углиб Росії. Тепер вона має ще й можливість використовувати сенсори зі штучним інтелектом для прориву російських ліній постачання на оперативній глибині — приблизно від 50 до 300 кілометрів.Це дає Україні помітну технологічну перевагу. Можливо, ненадовго, але на фронті це все одно перевага.Росія, відчуваючи відчай, знову завдає ударів по українських містах, а тепер додає до списку цілей також урядові об’єкти. Це ознака відчаю, але ситуація справді серйозна, бо Росія і раніше не мала жодних обмежень щодо ударів по цивільній інфраструктурі, тому, ймовірно, продовжить це робити найближчими днями та тижнями.Нас в Україні найбільше здивувала реакція Рубльова, якого де-факто Лавров поінформував про те, що Кремль буде завдавати ударів, зокрема, системних, масованих балістичних ударів по Києву. Реакція Рубіо не просто розчарувала, не просто здивувала, вона викликала повне неприйняття. На вашу думку, що означає реакція Рубіо і наскільки вона відповідає теперішній позиції Дональда Трампа і Білого дому? На жаль, реакція держсекретаря Рубіо, як на мене, відображає загальний курс адміністрації Трампа щодо України від моменту його повернення до влади. Ця адміністрація не демонструє готовності карати агресора в цій війні чи твердо підтримувати Україну. Вони, як усі знають, припинили військову допомогу, а їхні дипломатичні пропозиції значно більше схилялися до російської позиції, ніж до української.Тому мене не дивує настільки байдужа реакція держсекретаря Рубіо на цю кричущу російську погрозу ескалації. Це дуже прикро. Мене це непокоїть, але не дивує.Думаю, адміністрація Трампа давно прагне перезапустити відносини з Росією і не готова відкрито протистояти російській агресії, бо це ускладнює їхні плани щодо певної великої домовленості — своєрідного «перезавантаження» відносин.Я просив би зараз розшифрувати, розпакувати так звану формулу Пекіна. Нещодавно Дональд Трамп зустрічався з Сі Цзіньпіном. Так ми розуміємо, що є обгортка цієї зустрічі, різні заяви, але є ще напрямок, через який до Сі Цзіньпіна прибув Путін одразу по закінченню. І ми розуміємо, що могли вирішуватись глобальні речі. Ми розуміємо, що позиція щодо Тайваню є відверто капітулянською і ганебною. Тому, що Тайвань заслужив свободи і підтримки. Але якщо брати український напрямок, як ви його оцінюєте внаслідок так званої дивної Пекінської формули, якщо вона є?Думаю, зустріч Дональда Трампа із Сі Цзіньпіном у певному сенсі дуже схожа на його взаємодію з Владіміром Путіним протягом останніх півтора року. По суті, це адміністрація Білого дому, яка не налаштована протистояти головним глобальним суперникам США — Росії та Китаю. Натомість вона прагне домовленостей з обома цими державами, намагається відкласти будь-який конфлікт і підтримує лише дуже вузькі інтереси США в тому вигляді, як їх бачить президент Трамп — передусім у комерційному сенсі.Тому мене не дивує рішення адміністрації Трампа відкласти розгляд пакета військової підтримки Тайваню на 14 мільярдів доларів. Це дуже схоже на підхід адміністрації до України, якій вона не надала жодної військової допомоги.Тому, думаю, і Україна, і Тайвань належать до категорії давніх союзників США, яких більшість членів Конгресу хотіли б підтримувати. Але ця адміністрація просто не вважає, що в її інтересах стояти на боці цих союзників, і натомість іде на поступки нашим головним геополітичним конкурентам — Росії та Китаю.Думаю, суть саме в цьому. І, гадаю, у найближчі місяці ви побачите ще більше таких поступок Китаю.У вересні запланована ще одна зустріч Сі Цзіньпіна і Трампа. І я очікую, що Трамп дуже прагнутиме укласти масштабну домовленість, яка визначить умови торгівлі, ймовірно послабить обмеження на експорт технологій і, скоріш за все, ще більше ослабить зобов’язання США перед Тайванем. Мене це зовсім не здивує, бо саме в цьому напрямку ця адміністрація рухається від самого приходу до влади.Якщо ми говоримо про кілька можливих сценаріїв, які будуть намагатися розігруватись різними геополітичними гравцями щодо України. Є спроба сформулювати американо-китайську формулу. Я не знаю, наскільки вона буде успішною, йдеться про G2. Америка і Китай намагаються утримувати те, що би вони хотіли в сферах своїх інтересів. Є ще так звана Російська аспірація, кривава російська війна, на яку вони намагаються отримати благословення. І від Сполучених Штатів, і від Пекіна.Є наша українська формула, і ми намагаємось синхронізуватися з Європою, щоб у нас була спільна цілісна оборонна позиція. Ну і четвертий сценарій - це загальний хаос. Кривавий, страшний хаос, який виникає після зникнення залишків світового порядку. Які ви сценарії бачите зараз щодо України?Думаю, адміністрація намагається досягти певного зближення і з Росією, і з Китаєм. Вони говорять про світ формату G2, тому що Трамп хоче лестити Сі Цзіньпіну й прагне укласти масштабну угоду. Але зрештою він хоче не конкурувати з великими державами, а домовлятися з ними, бо вважає, що через такі домовленості можна просувати комерційні інтереси вузького кола людей у США, тісно пов’язаних із самим президентом, зокрема членів його родини. І саме це є пріоритетом для цієї адміністрації. ʼНаслідком для світового порядку стає значно більша фрагментація. Україні дедалі більше доведеться покладатися на Європейський Союз як на свого головного партнера — не лише у військовій підтримці, а й у фінансовій допомозі та розвідданих для наведення цілей на полі бою.США показали себе ненадійним партнером для України. Водночас це не означає, що Україна має повністю списувати Сполучені Штати з рахунків, адже в США досі є значна група членів Конгресу, які хочуть підтримувати Україну. Однак для цього мають змінитися політичні обставини, щоб вони могли відкрито висловлюватися і тиснути на адміністрацію з вимогою змінити її позицію щодо російсько-української війни.Щодо Китаю, думаю, є чимало законодавців, яких серйозно тривожить розвиток американо-китайських відносин і які дедалі більше непокояться за майбутнє Тайваню, адже здатність США стримувати Китай, схоже, поступово слабшає.Нещодавно я спілкувався зі Стівеном Сестановичем, відомим американським дипломатом, колишнім послом у справах колишнього Совєтського Союзу. І я питав Сестановича, що міг почути від Сі Цзіньпіна Путін стосовно продовження війни проти України.І це було припущення, ну але мене цікавило, чи Сі Цзінпін міг сказати Путіну: "Припиняй чи продовжуй". Ну і за припущенням Сестановича, радше всього Сі Цзінпін міг просигналізувати Путіну, що “В цій війні ти будеш сам”.Ну і я відповідно хотів би просити вас спрогнозувати, чи припустити, що Сі Цзіньпін міг сказати Путіну стосовно російської агресії проти України: "Продовжуй так далі чи навпаки згортай свою агресію?"Мені складно уявити, що Сі Цзіньпін міг сказати Владіміру Путіну припинити війну в Україні. Думаю, Сі добре розуміє: це війна вибору, яка для Путіна є глибоко особистою і надзвичайно важливою. І якщо він її зупинить, його влада в Росії одразу стане значно вразливішою.Тому я серйозно сумніваюся, що Сі Цзіньпін закликав би Путіна припинити війну. Думаю, він розуміє, що ця війна тримає Захід, а особливо Європу, зосередженими на Україні. І це, гадаю, цілком відповідає інтересам Сі. Тому не думаю, що він справді прагне завершення війни.І, звісно, Китай надає Путіну все необхідне для її продовження: нітроцелюлозу для ракет і дронів, мікрочипи та інше обладнання, яке підтримує російське військове виробництво.Тож Сі Цзіньпін фактично є співучасником російської війни проти України. І я дуже сумніваюся, що він закликає Путіна припинити війну, хоча, безумовно, обидва лідери розуміють: Росія зараз перебуває під серйозним тиском, а її здатність вести війну з промислового погляду в найближчі місяці або, можливо, роки зрештою досягне межі. Думаю, це усвідомлюють обидва. Водночас це зовсім не означає, що Китай якось суттєво відходить від Росії чи розриває з нею зв’язки.Я хотів би уточнити у вас, як ви бачите можливу зміну ситуації у Сполучених Штатах після осінніх виборів. Ну, в Україні дуже часто лунає таке припущення, що нам основне дочекатися до виборів у Конгрес. І після того стане легше. Наскільки це припущення, на вашу думку, є правдивими?Я був би дуже обережним із припущенням, що після виборів усе кардинально зміниться. Якщо Демократична партія поверне контроль над Палатою представників і, можливо, навіть над Сенатом, це дасть їй значно більше можливостей стримувати виконавчу владу, критикувати адміністрацію та проводити слухання щодо її дій.І, звісно, демократи значно більше підтримуватимуть Україну, ніж це робить нинішня адміністрація. Втім, я не думаю, що це зможе принципово завадити президенту Трампу проводити ту політику, яку він хоче. А це, як я вже казав, — перезавантаження відносин із Росією в інтересах обох країн і на шкоду Україні.Тому я б не очікував якогось кардинального розвороту політики. Так, у разі перемоги демократів частина республіканців, імовірно, активніше підтримуватиме Україну та відкритіше критикуватиме політику президента. Але зрештою зовнішню політику визначає президент, а не Конгрес.І хоча фінансові важелі перебувають у руках Конгресу, кермо зовнішньої політики все одно залишається за президентом. Тож не варто очікувати принципових змін у зовнішній політиці США від Дональда Трампа. Натомість варто пам’ятати: це останній президентський термін Трампа. Тому, певною мірою, його не надто турбує, що буде після 2029 року. Він просто реалізовуватиме свою політичну програму так, як вважає за потрібне, виходячи з власного бачення особистих інтересів.Як ви гадаєте, американська військова присутність у центральній Європі. Надходила інформація про виведення американських військ з Німеччини, значної частини. Водночас приходили сигнали, що Сполучені Штати будуть готові доукомплектувати свої підрозділи на території Польщі. І водночас над нами всіма висить Білорусь. Там тривали ядерні навчання. Були дуже серйозні припущення, що росіяни можуть використати Білорусь як полігон для злочинної провокації, можливо, проти України, можливо проти країн Європейського Союзу. І є ще окремо взятий надзвичайно тривожний регіон - це країни Балтії: Литва, Латвія, Естонія. Що на вашу думку може зараз розгортатися у нашій улюбленій центральній Європі.Адміністрація Трампа демонструвала дуже непослідовний підхід щодо військової присутності США в Європі. Наприклад, Трамп оголосив про виведення 5 тисяч військових із Німеччини, і, думаю, головною причиною було його роздратування заявою канцлера Мерца про те, що Сполучені Штати були принижені під час переговорів з Іраном. Тобто це була дуже імпульсивна реакція президента.Потім адміністрація оголосила про намір вивести бронетанкову бригадну бойову групу з Польщі. І це взагалі не було погоджено з польським урядом. Для поляків це стало повною несподіванкою і справжнім шоком.Однак після подальших переговорів між польськими та американськими посадовцями це рішення про виведення військ із Польщі було скасоване. Тож, знову ж таки, в адміністрації Трампа панує чимало хаосу між Пентагоном і Білим домом, і часто ліва рука не знає, що робить права.Що ж до дій Росії, вона знову погрожує можливим ударом із території Білорусі. Росія вже використовувала Білорусь як плацдарм для цієї війни у 2022 році. Тому Україні, на жаль, доводиться дуже пильно стежити за своїм північним кордоном із Білоруссю, адже Лукашенку довіряти не можна.Водночас Лукашенко також розуміє, що Захід відреагував би дуже жорстко, якби він знову дозволив використати свою територію для удару по Україні. Тому певним стримувальним чинником тут залишається тиск Європи на Білорусь.Що ж до країн Балтії, то Росія завжди готова піти на провокації, якщо вважає, що це зійде їй з рук. Тому головне завдання — стримувати дії Росії в так званій «сірій зоні» в Балтійському регіоні.І якщо США виводитимуть свої сили, це, на жаль, лише провокуватиме подальші дії Росії. Саме тому європейські країни мають активніше діяти, забезпечуючи наявність достатніх сил стримування в Латвії, Литві та Естонії, щоб не допустити такого розвитку подій.А наскільки вірогідним є сценарій, в якому би росіяни відкривали додаткову ділянку фронту на півночі України, зокрема, йдеться про Білорусь. Розуміємо, що білоруська армія не є основним контрагентом.Росіяни би використовували військову логістику і могли би намагатись розхитувати нашу оборону заради того, щоб відтягувати військові підрозділи, військові бригади. А, можливо, росіяни настільки божевільні, що вони могли би посилити обстріли України з території Білорусі, сподіваючись на симетричну військову відповідь. Чи цей сценарій є віддаленим, на вашу думку?Думаю, російські військові справді хотіли б використати Білорусь саме з тих причин, які ви назвали. Вони хотіли б розширити лінію фронту і відтягнути українські сили з півдня та сходу. Це також дало б їм змогу частково нівелювати ті технологічні переваги, які українська армія зараз має на фронті. Йдеться про те, про що я згадував раніше: Україна фактично опанувала мистецтво ударів по російських лініях постачання на оперативній глибині — приблизно від 50 до 300 кілометрів.Тому так, з російської точки зору їм вигідно розширити війну та змусити Україну перекидати сили на інші напрямки. Але Лукашенко, попри свою значну залежність від Москви, також розуміє: якщо Білорусь знову стане плацдармом для наступу, це викличе жорстку реакцію Європи й остаточно зруйнує його крихке зближення зі Сполученими Штатами.Тож його власний інтерес — залишатися поза війною. І зараз між Лукашенком і Путіним фактично триває боротьба впливу, результат якої ми ще побачимо.Втім, якщо дивитися з суто національної точки зору, ані Білорусь, ані сам Лукашенко, як на мене, не зацікавлені втягуватися в цю війну. Питання лише в тому, чи зможе Путін змусити його до цього, наприклад через погрози припинити підтримку Білорусі.Я не володію якоюсь секретною інформацією, але є змога аналізувати публічні імпульси, які подає Кремль. Ну і кілька тижнів тому Кремль вкотре почав пускати фальшсигнали про те, що вони готові до перемовин. Після того Лавров дезавуював розмови про перспективу тих чи інших переговорів і знов повернувся до ударів, зокрема по Києву. Ну і от, якщо говорити про цілі війни, можливо зараз Путін їх реагує, можливо, і ні.І, відповідно, з урахуванням світової політичної, геополітичної кон'юнктури, чи ви вірите особисто, пане Карпентер, в те, що найближчі півроку чи рік можна досягнути тої чи іншої формули? Яку можна було би викласти на папері і підписати в тому чи іншому Мадриді, Будапешті, Лондоні чи Вашингтоні. Чи ви не вірите в подібне?Думаю, те, що ми зараз бачимо — ескалація російських ударів по Києву, попередження Лаврова Марко Рубіо та іншим західним міністрам закордонних справ, а також сигнали Росії про можливу готовність до нових переговорів найближчим часом — це дві сторони однієї медалі.На мою думку, усе це лише оголює структурні слабкості Росії. Росія слабшає на фронті, а українська кампанія глибоких ударів по території РФ дає результат, тому що російська економіка насправді слабша, ніж більшість людей усвідомлює. Імовірно, інфляція там вища, а економічне зростання скоротилося значно сильніше, ніж багато хто думає.Якщо подивитися, наприклад, на супутникові знімки освітленості — тобто на рівень електроспоживання та кількість світла по всій території Російської Федерації, — можна побачити спад, який відповідає суттєвому скороченню ВВП за останні чотири роки.І хоча Кремль маніпулює статистикою та намагається створити враження, що економіка залишається стабільною, насправді це не так. І Путін це розуміє. Саме тому він одночасно погрожуватиме Україні ескалацією і паралельно демонструватиме більшу готовність до переговорів, тому що у глибині душі він розуміє: якщо ситуація і надалі розвиватиметься за нинішнім сценарієм, Росія не зможе нескінченно тягнути цю війну.Кремль продемонстрував, що він не готовий економити свої ресурси у війні проти України, але це демонстрація. Тому що для того, щоб їх не економити, ресурсів має бути на достатньому рівні. Тобто Кремль повинен годувати тих, кого він відправляє на війну проти України. Ну або оголошувати додаткову посилену мобілізацію. Якщо говорити про реальні кремлівські ресурси. Не про наміри, не про криваві інстинкти, а про реальні ресурси. Наскільки Кремль зараз є ресурсним?Ну, тому що путінське прохання дозволити йому провести парад на червоній площі, воно було дуже показовим. Ми розуміємо, що система протиповітряної оборони Москви не могла вберегти би Путіна від тих чи інших сюрпризів з неба.З одного боку, не варто думати, що російська економіка ось-ось обвалиться, а разом із нею — і вся політична система, бо це малоймовірно. Думаю, Росія ще доволі довго зможе економічно триматися на плаву.Водночас у російській системі вже помітні явні ознаки слабкості. І тепер Путін змушений вирішувати, чи проводити ширшу мобілізацію населення для війни, тому що за нинішньої системи контрактної служби та фінансових виплат Росія вже не може набрати достатньо людей для фронту.І це створює для Путіна справжню дилему, тому що він очевидно занепокоєний політичними наслідками повної мобілізації російського суспільства. Тому зараз дедалі гостріше постає питання, наскільки довго Росія зможе продовжувати війну в нинішньому форматі.Я не кажу, що Росія вже зараз стикається з такими ресурсними обмеженнями, які унеможливлять продовження війни, бо це було б надто оптимістичним трактуванням ситуації. Але очевидно, що певні структурні вразливості російської системи вже починають виходити на поверхню й впливають на стратегічне мислення Путіна.А це означає, що українська кампанія, зокрема удари вглиб російської території, є ефективною і її потрібно продовжувати.Але є такий сценарій, який, можливо, хотіли би реалізувати у Кремлі - це чужими руками обвалити українську політичну систему. І після того починається політичний хаос, ну і відповідно Кремлю би, можливо, в перехідний період вдалося би досягнути своїх цілей. Як ви гадаєте, чи центри сили у світі враховують таку небезпеку, чи навпаки вони могли би навпаки підтримувати подібне рішення? Зокрема, йдеться про обвал української політики. системи.Думаю, зараз це складно уявити, але Кремль добре розуміє на прикладі інших країн, зокрема Грузії, що політична війна може бути значно ефективнішою за військову силу для досягнення цілей зміни режиму.Якщо подивитися на російське вторгнення до Грузії у 2008 році, то воно зрештою не призвело до зміни характеру влади. Але з роками, використовуючи методи політичної війни, Кремль зміг значно посилити свій вплив на владу в Тбілісі.Тому не виключено, що схожу стратегію Росія намагатиметься застосувати і щодо України.Тепер багато що залежатиме від стійкості української політичної системи. Чи зможе Україна витримати таку політичну війну? Думаю, так. Вважаю, українське суспільство вже не готове миритися з російським втручанням у свою політику.Разом з тим очевидно, що після завершення війни та проведення виборів на території України настане дуже небезпечний момент, тому що Кремль максимально намагатиметься використати тіньове фінансування та інші приховані методи, щоб схилити ситуацію на свою користь.
Go to News Site